Розділ 41.

Після розмови з Трояном я, мабуть, заснула, бо коли прокинулась, князя поруч не було. Трохи підвівши голову я побачила його похмуру тінь за письмовим столом і на якусь мить завмерла від подиву.

Троян щось писав, а я кілька хвилин поспіль невідривно дивилася на перо, яким він швидко виводив літери на папері. Коли мені стало нудно просто спостерігати, я прочистила горло й тихо запитала:

— Що ти пишеш? 

Спина князя враз напружилась. Він відклав перо, а тоді повільно повернув голову до мене. 

— Просто вбиваю час, — відповів спокійно. — Ти давно прокинулась?

— Кілька хвилин назад. Ти так зосереджено щось писав, що мені стало цікаво.

Його погляд здавався теплим та спокійним, хоча я відчувала, як тривога пронизала моє серце, щойно я заговорила.

Це була його тривога.

— Я веду щось на кшталт щоденника, — зізнався Троян, закриваючи свої записи. — Іноді це допомагає відволіктись.

— Вочевидь, не цього разу, — тихо буркнула я, однак Троян почув, і в його очах спалахнуло щось значно сильніше за тривогу. 

Він міцно стиснув щелепи й опустив погляд хитаючи головою.

— Ти відчуваєш мене сильніше, ніж я вважав. 

— Це погано?

— Не знаю. Незвично, — відповів він. 

— Я відчуваю твою тривогу — і мені це не дуже подобається. 

Троян підвів голову і в його очах згустилася темрява.

— А я відчуваю твою рішучість і знаю, про що ти думаєш, Яро. Але ти не підеш до храму, навіть не думай, — застережливо мовив князь і його жовна невдоволено запульсували.

Він хвилювався за мене, я це розуміла. Але ховатися від Верховних було дурістю. Якщо вони знали про нас, знали про зв'язок і все інше, тоді зустріч з ними була питанням часу. Троян хотів його відтягнути, а я не могла думати ні про що, окрім того, чого вони хотіли від мене.

Я затамувала подих, коли князь підвівся й повільно рушив до ліжка, зупинившись біля моїх ніг.

— Ти ще надто слабка, — продовжив він, вочевидь, прочитавши мої думки щодо богів. 

— А коли я буду достатньо сильною, щоб зустрітися з ними? — запитала я трохи різкіше, ніж зазвичай, бо відповідь мені була відома.

Ніколи.

Але й ховатися у Похмурому замку залишок відведеного богами життя я не могла. 

Троян невдоволено підтиснув вуста, бо він досі не погоджувався з моїм рішенням. Мабуть, чоловік просто знав, що ця зустріч не закінчиться для нас нічим хорошим, як і моя зустріч з Ельзою. І нехай тоді я не загинула, бо ми якимось чином змінили пророцтво, це ще не означало, що ми зробили все правильно. 

Землі вигнанців стали мертвими. Безплідні Землі не відродилися. 

Так, Троян зберіг мені життя, і я була вдячна йому за це, але... 

Одне життя заради смерті тисяч інших? Хіба моє життя вартувало таких страшних жертв?

Мабуть, боги розлютилися. Мабуть, вони хотіли покарати нас. А може, вони хотіли допомогти все виправити...

Ми не могли знати напевно. Для цього мені потрібно було виконати їхнє прохання, але перед цим треба було порозумітися з Трояном.

Він не хотів поступатися.

— Верховні боги дуже розумні, — далі провадив чоловік, сівши на край ліжка й опустивши голову.

— А ще вони хитрі і підступні. Якщо вони хочуть бачити тебе в храмі Триглава, отже в них є план, але я гадки не маю, чого вони від тебе забажають. Пророцтво обірвалося, а це означає, що ніхто не знає, що буде далі. Швидше за все, Верховні запропонують тобі угоду, і лише твоє рішення вплине на те, що буде далі. 

Раптом він підвів погляд на мене, а тоді різко смикнув свою сорочку розриваючи її на грудях й оголюючи татування у вигляді чорного серця. Я пам'ятала його. Я торкалася його пальцями і саме це робив зараз він. 

Троян торкнувся його контурів своїми довгими, мозолястими пальцями й сумно всміхнувся.

— Знаєш, що це, Яро? — тихо запитав.

— Татуювання? — припустила я.

— Ні. Це відбиток угоди з Верховними, яку я порушив, — пояснив він, змусивши мене знову на деякий час затамувати подих.

— Що означає "відбиток"? 

Троян важко зітхнув.

— Це мітка. Колись я уклав з Верховними угоду. Вони пообіцяли повернути мені кохану, але натомість взяли з мене клятву, що ні я, ні мої піддані, ніколи не перетнуть кордони Безплідних Земель. А це, — він вказав на чорне серце на грудях, — доказ того, що угода відбулася. Тепер я буду змушений сплатити ціну за порушення угоди, і я гадки не маю, що Верховні забажають. В мене є підозра, що вони якось використають тебе. І я боюся, що тоді я вже не зможу нічого вдіяти, — він обхопив голову руками і його погляд знову втупився в підлогу.

— Я хоч і не бог віщування, але впевнений, що вони підготували для тебе якусь підступну угоду.

— Хіба боги можуть укладати угоди зі смертними? — запитала я.

Троян криво всміхнувся.