Розділ 33.

Щойно я переступила через поріг, як у повітрі запахло жасмином і чимось трохи терпким й знайомим.

Погляд ковзнув покоями Ельзи, і на якусь мить я затамувала подих.

Вони були настільки вишуканими, що я навіть забула про сестру й мету свого візиту. Світло падало з високих вікон на світлу мармурову підлогу, а тонкі, майже прозорі завіси колихалися від легкого подиху вітру. Уздовж стін стояли дерв'яні шафи, за склом яких виблискували різноманітні коштовності. На столиках височіли кришталеві вази з живими квітами, і здавалося, наче все у цій кімнаті дихало багатством і розкішшю.

Я навіть не встигла оглянути все, коли почула голос сестри:

— Нарешті ти повернулася.

Я  різко обернулася. Моє серце прискорилося, а дихання урвалося, щойно наші погляди зустрілися.

Благо, сестра була цілою та неушкодженою. Вона стояла біля протилежної стіни, насуплено розглядаючи моє вбрання, яке здавалося геть недоречним до цієї розкоші.

А от її сукня була надзвичайно розкішною. Смарагдові камені на корсеті були вшиті так густо, що тканина аж сяяла, виблискуючи при денному освітленні. Спідниця спадала хвилями, немов бурхлива річка, що мчала поміж каміння. А тонкі шифонові рукави сукні ледь не торкалися підлоги.

Волосся Ельзи теж помітно відросло. Воно спадало до пояса важкими хвилями — ідеально гладкими, ідеально укладеними. Волосся виблискувало золотом, так різко контрастуючи з моїм запиленим плащем, що я машинально стиснула його краї пальцями, намагаючись приховати.

Ельза ж не приховувала нічого.

Вона повільно, надто повільно ковзнула поглядом по моєму обличчю, потім по чорному плащі, по черевиках, на яких ще лишився пил Безплідних Земель.

— О, боги... — тихо заговорила сестра, скривиши вуста так, наче їй було огидно на мене дивитися.

— Що вони з тобою зробили?

Ельза зробила крок уперед, і смарагди на її грудях ніби спалахнули. 

— Хто, вони? — запитала я.

— Темні, — буркнула сестра, змушуючи мене розгубитися.

— І що це за дивний одяг на тобі? — її очі ковзнули по моїх шкіряних штанах, а тоді зустрілися з моїми. 

— Ельзо... — я зробила крок вперед простягнувши долоні, щоб обійняти її, але вона підняла руку, зупиняючи мене жестом.

—  Не треба. Тобі не варто розмахувати своїми руками. Я все ще пам'ятаю про твою некеровану силу, — її голос був тихим, мелодійним, але водночас гострим, мов лезо.

— Так, звісно, — кивнула я, опустивши долоні. Енергія загуділа під моїми пальцями, але вона була цілком під контролем. Принаймні поки що.

Сестра підійшла ближче. Так близько, що я відчула запах її волосся — жасмин, мед, щось пряне, але... чуже.

— Ти змінилася, — прошепотіла вона. А потім додала тихим голосом:

— Але, як бачиш — я теж.

Так. Я помітила. Сестра стала більш впевненою в собі і...здавалося, наче вона розквітла.

Ельза відступила на крок — і раптом її погляд різко змінився. Став твердим, мов скло. 

Я спробувала його пом'якшити, промовивши:

— Мені так багато потрібно тобі розповісти. І так багато про що запитати.

— Ти не повіриш, але мені теж. Ходімо, — вона кивнула на м'який оксамитовий диван, перед яким стояв низький дубовий столик. На ньому я помітила заварник і дві порцелянові чашки.

— Ти, мабуть, втомилася з дороги?

— Трохи, — збрехала я, бо насправді втоми не відчувала.

— Я так і думала. Тому ми зараз вип'ємо чаю і нарешті про все поговоримо, а потім я накажу слугам, щоб в твою честь організували справжній бенкет.

На вустах сестри засяяла посмішка, але вона чомусь викликала у мене занепокоєння.

— Коли я дізналася, що ти благаєш про зустріч, то гадала, що в тебе проблеми, — промовила я, щойно сестра сіла біля мене й взялася розливати в чашки чай.

— Так і є. В нас проблеми, — вона байдуже знизала плечилами, наче ці проблеми не надто її турбували, а тоді посунула одну чашку ближче до мене. — Але наразі мене більше турбуєш ти, сестричко. Коли тебе затягнула  клята Стіна, я гадала, що ти давно померла, а виявилось, що ти просто потрапила на Землі темних. Як так сталося?

Після слів сестри, моє тіло трохи затремтіло, і я вхопилася за чашку лише для того, щоб чимось зайняти руки.

— Звідки ти... — мені раптом забракло повітря, — звідки ти знаєш, що мене затягнула Стіна? Ти бачила? — припустила я.

Ельза якось непевно кивнула, і в її блакитних очах промайнуло щось схоже на жаль, але за мить, її погляд став таким же нейтральним.

— Коли ти вибігла з замку, я пішла за тобою слідом, — тихо мовила сестра опустивши погляд у чашку. — Я... бачила, як Стіна поглинула тебе... Я дуже злякалася, Яро. А батько взагалі розлю...— вона обірвала себе, а за мить виправилась, — батько дуже засмутився, коли дізнався, що ти зникла. Тебе шукали два місяці, але від тебе не було жодного сліду. Угода з Мстигором мало не зірвалася, тож для того, щоб виконати домовленості, вийти за князя вигнанців довелося мені.