Розділ 28.

Коли за нами зачинилися двері покоїв, тиша здавалася гучнішою за будь-який звук. Я навіть не одразу зрозуміла, як швидко я дихала. Здавалося, що я щойно вибігла на вершину гори.

Троян не говорив ані слова, але його присутність заповнила простір так само щільно, як темрява заповнює ніч — повільно, але неминуче.

Я стояла посеред кімнати, пальці трохи тремтіли, а сукня зашурхотіла, коли я зробила крок уперед. Навіть її світіння здалося зараз надто яскравим, надто інтимним.

Троян повільно наблизився до мене, немовби боячись сполохати. Його одяг був чорним, насиченим, густим як нічне небо, на якому танцювали сріблясті вишиті зорі та тонкі півмісяці. Світло, що падало зі свічок, ковзало по цих візерунках так, ніби текло. Сорочка м’яко підкреслювала широкі плечі й міцні руки.

Він був, наче частиною ночі, яка чомусь вирішила стати людиною.

— Яро, — тихо промовив він, і моє ім’я цього разу прозвучало глибше, ніж звичайно. Наче з нього просочилася сила, якої він так ретельно уникав на людях.

Я ковтнула повітря. З голови досі не йшов обряд і слова Трояна про те, що тепер частина його сили належить мені.

— Ти... — мій голос затремтіа, коли я намагалася поставити йому чергове запитання, на яке, цілком ймовірно я так і не почую відповіді. Та я все одно запитала:

— Чому ти сказав, що тепер частина твоєї сили належить мені?

— Бо це правда, — спокійно відповів він, наче для нього це була звична справа ділитися своєю силою з ледве знайомою дівчиною, та ще й чужинкою. 

— Ми пов'язали наші душі, — тихо продовжив Троян, з кожним кроком скорочуючи відстань між нами. — Ти знаєш, що означає "пов'язати душі"?

Я негативно похитала головою, адже до цієї миті не замислювалася про значення обітниць, які ми дали одне одному в Місячному Храмі.

— Це означає, що тепер ми стали частинками одне одного, — пояснив чоловік поглянувши на мене так, що в грудях раптом спалахнув жар. — Я зможу відчувати твої емоції навіть на відстані, а також ти зможеш відчувати мої. А наші сили... — усміхнувся він краєм губ. — Наші сили зросли. Тепер ти зможеш не лише володіти вогнем, а й вітром, водою, льодом і тінями.

— Тінями? – перепитала я округливши очі. Мені було важко осягнути значущість нашого з Трояном одруження, а воно було.

Князь повільно, ніби просячи дозволу, підняв руку. Коли його пальці торкнулися моєї щоки, моє серце зробило такий різкий удар, що я злякалася, швидко забувши про тіні і все, що він казав до цього.

— Так, Яро. Я розділив свою силу з тобою, так як і годиться чоловікові, який зв'язав свою душу з жінкою перед зорями. Тепер ми неподільні.

Слова князя і жахали мене й захоплювали одночасно. Я не знала, як на це реагувати, а тепер ще й гадки не мала, чи цей тремкий страх очікування, був моїм власним, чи можливо, належав Трояну?

— І що далі? —  прошепотіла я ковтаючи клубок розжарених нервів. — Я не розумію, що тепер має бути між нами...

Я здогадувалась, але боялася власних думок.

Князь повільно нахилився ближче до мого вуха, але не торкнувся. Його дихання збилося і стало гарячим. Мої щоки спалахнули.

— Має бути те, чого ти захочеш, Яро.

Його голос обпік шкіру на моєму обличчі, від чого серце в грудях загупало ще дужче. Прислухавшись краще, я зрозуміла, що це було не моє серце, а серце...князя. 

— А якщо… якщо, я не знаю, чого хочу? — запитала я, стискаючи тканину своєї сукні так міцно, що мало не роздерла одіж. 

— Тоді ти повинна довіритися своєму серцю.

Він повільно й до болю ніжно обвів великим пальцем лінію моєї щелепи і його важкий погляд упав на мої вуста. Присягаюся, я практично відчула його фізично, нервово облизавши пересохлі від хвилювання губи.

— Що ти відчуваєш, Яро? — тихо запитав Троян не зводячи з мене очей.

Здавалося, що сила, яка пов’язала нас у храмі, відгукнулася теплою хвилею під шкірою. Неначе між нами простягнулися нитки, тонкі майже невидимі, але дуже міцні.

Я відчула, що Троян стримується. Жахливо стримується.

Його руки, плечі, погляд — усе видавало напругу, яку він вміло тримав на ланцюгах заради мене.

А, може, я теж стримувалася?

Певно, що так. 

Я хотіла, щоб він торкнувся мене, хотіла, щоб його пальці досліджували мене, а вуста цілували. Просто, в цю мить мені здалося, що це буде правильно, і я шалено хотіла цього, хоча сказати не могла.

— Трояне… — я дивилася на нього, і відчула, як всередині щось тихо клацнуло, ніби замок, що відчинився.

Він не витримав першим. Його рука лягла на мою талію, а друга — легенько натиснула в  районі лопатки. Він обережно притягнув мене ближче, так повільно, як ніби я складалась з туману, здатного розвіятися від різкого руху.

—  Ти маєш щось сказати , — прошепотів він притуляючись чолом до мого чола й важко дихаючи. — Наші душі вже пов'язані, але якщо ти не готова поєднати наші тіла, тоді я не буду наполягати. Це має бути добровільне рішення, породжене істинним бажанням обох. Я розумію, що в тебе було мало часу, щоб пізнати мене, чи відчути щось... Але  ти — моя дружина, Яро. Рівна мені в усьому. Моє єдине справжнє кохання. І я чекатиму на тебе стільки, скільки буде потрібно. Навіть вічність. Просто пам'ятай про це.