Розділ 25.

Я завмерла, ковтаючи повітря так жадібно, ніби вперше навчалася дихати. Його слова: "в моїх покоях", — досі бриніли в моїй голові. 

Однак Троян не чекав на мою згоду. Він обережно, але владно взяв мене за лікоть і повів з кімнати. Його дотик був теплим, проте мені чомусь здавалося, що полум’я, яке я ледве втримала всередині, знову було готове вирватися назовні.

Коридори здавалися безкінечними. Замок неначе спав, і лише відлуння наших кроків губилося серед кам’яних стін. Троян ішов упевнено, не озираючись. Його тінь ковзала попереду, довга й стримана, наче сама темрява належала цьому загадковому чоловіку.

Ми зупинилися перед масивними дверима з темного дерева, яке  прикрашало різьблення у вигляді звивистих ліній, що нагадували течію ріки чи, можливо, язики полум’я. На бронзових ручках були витеснені півмісяці.

— Сюди, — сказав він коротко.

Двері відчинилися — і за мить ми увійшли до покоїв князя. Усередині було просторо й тихо. Я чекала побачити холодну аскетичну залу, але замість цього мене огорнуло тепло й м’яке світло.

Стіни були вкриті гобеленами у фіолетових і срібних відтінках, які нагадували відблиски нічного неба. Біля каміну, що горів живим вогнем, стояло кілька масивних крісел, застелених вовною. На підлозі розкинулись шкури звірів, а на масивному дубовому столі лежали старовинні книги, а також кілька сувоїв і чорнильниця.

У центрі покоїв було велике ложе, застелене темним шовком. Ніякої надмірної розкоші, але в кожній деталі відувалася сила й упорядкованість. Його сила.

Повітря пахло чимось пряним, теплим і трохи гірким — немов запах диму. І ще щось — ледь помітний аромат, який я пам’ятала від наших тренувань. Він завжди носив цей запах із собою, і тепер він здавався частиною простору.

Троян відпустив мою руку, зачинив за нами двері й коротко змахнув пальцями. Полум’я у каміні стало яскравішим, а моє захоплення силою князя ще помітнішим.

— Тут безпечніше, — промовив він, не дивлячись на мене. — Ці стіни захищені стародавніми рунами, які не пройде ніхто, навіть ті, хто служить темним богам.

— Темним богам? — запитала я. 

Вуста Трояна вигнулись у напівусмішці. 

— Ти ж не думала, що всі боги — світлі?

Якщо чесно, я взагалі рідко про них думала, тому і зараз промовчала, відчуваючи, як напруга між нами поступово стихає. У цьому приміщенні справді було спокійно.

— Я можу розміститися в кріслі, — нарешті прошепотіла я, намагаючись зберегти бодай крихту відстані між нами.

Він глянув на мене так, що мені стало ніяково. Його потемнілий погляд немовби залишив на шкірі опік.

— Я не залишу тебе в кріслі, — тихо сказав Троян насупивши брови. — Ліжко величезне.

Я відчула, як кров прилила до моїх щік.

— Це не те, що ти думаєш, — додав він після короткої паузи, відводячи погляд.  Однак я все одно думала, і від тих думок аж млоїло у грудях.

— Ти маєш відпочити, — продовжив чоловік. — Я теж. І якщо ти довіряєш мені, то просто спробуй заснути.

Він пройшов до каміну, кинув у полум’я ще кілька полін. Іскри злетіли вгору, відбилися в його очах. Фіолетове сяйво змішалося із золотим блиском вогню.

Я стояла, не знаючи, куди подіти руки, і лише тепер помітила — біля ліжка висіла зброя. Дві короткі шаблі з рунами на лезах, кинджал, а над узголів’ям — амулет, схожий на той, який він носив на шиї.

Кімната дихала ним. Силою, стриманістю, небезпекою — і дивною, незбаненною турботою.

Троян обернувся, його погляд упіймав мій.

Я трохи повагалася, переминаючись з ноги на ногу й відчула, як у тілі наростає дивне хвилювання. Втома змішалася з тривогою, а на шкірі досі лишилися сліди поту після тренувань і запах диму від полум’я. Я дивилася на свої долоні — на шкіру, що ще ледь тремтіла після вогню, і раптом відчула потребу змити з себе все це.

— Трояне, — озвалася тихо.

Він обернувся й пильно на мене поглянув.

— Так?

Я ковтнула повітря, трохи збентежена, але все ж промовила:

— Я… хотіла б помитися. Якщо це можливо.

Князь не здивувався. Він лише коротко кивнув, і на якусь мить його погляд ковзнув по мені — швидко, але достатньо, щоб я знову відчула, як спалахнули щоки.

— Звісно, — відповів він. Його голос був тихим і спокійним. — Тут є купальня.

Він підійшов до стіни ліворуч від каміну, торкнувся невеликої бронзової пластини — і частина стіни, яку я прийняла за суцільну панель, відчинилася, відкривши прохід.

Звідти повіяло парою і запахом трав.

— Там усе готово, — сказав він, зробивши крок убік, щоб пропустити мене. — Вода тепла, а вогонь підтримує температуру. Якщо буде щось потрібно — просто скажи.

Я кивнула й попростувала повз нього намагаючись не зачепити князя плечем. Проте, коли опинилася зовсім поруч, мою шкіру огорнуло те саме знайоме тепло, що завжди виходило від нього — не жар, а наче пульсуюча сила, яка змушувала серце битися швидше.

За мить я переступила поріг купальні.