Розділ 22.

Поки я стояла з відкритим ротом, повністю розгублена і спантеличена від його так званої "пропозиції", князь вже спускався сходами. 

— Що ти сказав? Зачекай! 

Я кинулася за ним так швидко, як тільки могла. Мої ноги дріботіли сходами слідом за Трояном, але чоловік навіть не думав зупинятися. Здавалося, він вирішив від мене втекти — і цей вчинок зовсім не скидався на чоловічий.

Хіба після таких слів можна просто взяти й забратися геть? Який же він, холодний!

Крім того, що я летіла за ним, мало не перечіпляючись за власні ноги, мої очі вловили зміни на стінах. Портрети, які раніше їх прикрашали кудись зникли, і звісно я не могла це так просто облишити.

— Куди зникли портрети Ари? — вигукнула я йому в спину, від чого князь моментально завмер. Його плечі напружились. Він не одразу повернувся до мене обличчям. Якийсь час він стояв, і, як мені здавалося, глибоко дихав.

За цей час я встигла його наздогнати й зло штурхнути пальцем у спину. Коли він повернувся до мене обличчям, його погляд не відображав жодних емоцій.

— Тепер там будуть висіти твої портрети, — сухо відказав він, та мене аж ніяк не вдовольнила його відповідь.

— Я не запитувала, чиї портрети там будуть висіти! — визвірилась гучно, ковтаючи палаючий клубок гніву.

— А я просив тебе більше ніколи не запитувати про Ару!

— Я запитала лише про її портрети! Куди вони зникли?

Князь зітхнув. Здавалося, що він вже втомився від моїх запитань, хоча їх було поки що не так і багато.

— Я наказав слугам зняти їх і знищити.

Мої очі мало не полізли на чоло.

– Навіщо? Хіба вона не... Хіба ти її не...

Хіба вона не твоя кохана? Хіба ти її не кохав? Ось що я хотіла запитати, але не змогла.

Князь попереджувально похитав головою, ще й потряс переді мною пальцем, ніби сварив дитину.

— Ні-чо-го не пи-тай, — прорік він по складах, та мене це не зупинило.

Щойно він розвернувся, щоб піти, я знову кинулась за ним, однак цього разу таки не втрималась, посковзнулася на сходинці й полетіла вниз. 

Мала б полетіти. Але Троян, якимось чином, встиг мене схопити й притиснути до себе. Його погляд був шаленим. Очі палали. А вуста... спочатку він стиснув їх, а потім облизав, а ще за мить тихо вилаявся. На старій  мові.

— Я так довго не витримаю, Яро, — мовив він, наче благаючи, і поглянув на мої вуста, які в цю мить немовби запалали. Я провела по них кінчиком язика, проте це лише в стократ погіршило ситуацію. З вуст князя зірвався глухий низький стогін. Він обхопив моє обличчя долонями, а тоді хрипло запитав:

— Можна...я... поцілую тебе?

Моє дихання урвалося. В голові замакітрилось, а серцебиття в грудях мало не переламало ребра. 

Мене ще жодного разу ніхто не цілував. Ніколи. І ніхто не просив мене про це так благально. Але в цю мить мені раптом здалося, що якщо я скажу "ні", — то помру. Мені хотілося цього поцілунку як чогось життєвонеобхідного. Усе моє єство його вимагало.

Зі мною точно коїлося щось дивне.

Я кивнула. Я закивала багато разів поспіль, але князь досі чекав.

– Скажи, — заблагав він, і я здалася.

— Поцілуй... мене... будь ласка, — прошепотіла я, звівши на чоловіка погляд.

Його очі спалахнули. Фіолетове сяйво замерехтіло навколо його зіниць і я відчула, як його широка долоня торкнулася моєї потилиці.

Троян нахилився нижче. Інша його рука, що тримала мене за талію, стиснулася й підштовхнула мене ще ближче до нього. А тоді чоловік мене поцілував. Він м'яко торкнувся моїх вуст своїми, даруючи дивовижне, трепетне відчуття десь глибоко в грудях. За мить князь знову поцілував мене, але цього разу його вуста затримались на моїх значно довше, і я зовсім не було проти. Навпаки. Подалася ще ближче. З його рота зірвався глухий  стогін, а тоді, він поглибив поцілунок, розтуливши мої вуста й пірнаючи в мій рот язиком. Мені хотілося зомліти в його руках. 

О боги... Я й гадки не мала, що цілуватися з кимось може бути настільки приємно. Чуттєво. Просто ідеально. 

Здавалося, що кращого поцілунку годі було й уявити. Мене немовби охопив жар, який спочатку з'явився внизу живота, а потім... Потім він розтікся всім тіло, аж до кінчиків пальців. Здавалося, наче я горю. Наче тіло повільно перетворюється на рідкий метал.

Коли князь обірвав поцілунок, його погляд був розфокусований, а вуста трохи припухлі, червоного відтінку, як і мої щоки, вочевидь. 

Жар на моїх пальцях не вщухав, а в грудях жевріла приємна млість. Я опустила очі вниз, щоб не виказати князю свого захоплення і збентеження, і купу всіляких емоцій, яких я не відчувала до цієї миті. Та щойно я поглянула вниз, як мій рот розтулився від жаху, а пальці нестерпно запекли від вогню. 

Поцілунок було повністю зіпсовано.

Я підпалила князю одяг.