Розділ 18.

Голос князя ще довго бринів у моїй голові, а слова пророцтва не давали зімкнути очей. Навіть ванна з ароматними травами не одразу допомогла. Я лежала на м'яких подушках — чиста і свіжа, мов світанкова роса, й думала про своє істинне призначення. Мені треба було так багато в чому розібратися. Мені варто було навідати Ельзу, поговорити з батьком, але спочатку я хотіла розібратися з пророцтвом. 

Коли одна зі служниць — старша жінка на ім'я Амалія, принесла в покої тацю з наїдками, я не одразу звернула увагу на відсутність відчуття голоду. Натомість я запитала в жінки, чи не знайдеться для мене якогось зручнішого одягу. Наприклад штанів і сорочки. Сукню, яку я обрала минулого разу, довелося викинути на шмаття, бо після невеликої мандрівки Безплідними Землями, від розкішного вбрання залишилося лише дрантя. Не хотілося псувати гарний одяг і цього разу.

— Боюся, що штанів вашого розміру я не знайду, — зітхнула  служниця ковзнувши швидким поглядом по моїй фігурі, — однак, я можу покликати нашу кравчиню. Вона зніме заміри і через кілька годин ваші штани будуть готові.

— Не хочу завдавати вам клопоту, — відмахнулася я, не бажаючи змушувати кравчиню виконувати мої примхи.

— Ви аж ніяк не завдаєте нікому клопоту, — заперечила служниця, лагідно всміхнувшись. — Князь особисто наказав слугам пильнувати, щоб нашій майбутній князівні було комфортно. 

Від слів жінки я спочатку вирячила очі, а тоді зітхнула. Не знала, що відповісти, тому довелося погодитись на кравчиню. 

За кілька хвилин біля мене кружляла худенька, проте дуже прудка молода жінка, з милою гулькою на потилиці. І поки вона знімала мірки, я не могла припинити думати про князя й про те, якою суперечливою особою він був. В моїй голові промайнули усі миті від початку нашого знайомства. Це було так дивно, що він практично одразу привів мене у свій замок, поселив у розкішні покої і дав слуг. Потім, коли дізнався, що я вбила сторожових вовків ( бо не треба було на мене нападати), він віддав наказ вбити мене. Але щойно князь дізнався про мою силу — він миттю змінив рішення, пригрозивши позбавити душі кожного, хто насмілиться виступити проти мене. Він показав мені портали, а також розповів про золото. Однак про Ару князь змовчав, і я була певна, що в нього справді були на це причини.

Але та його заява про те, що я — його наречена, неабияк шокувала. Я не знала, про що й думати. Він дійсно зробив це, щоб захистити мене, чи ним керувало щось інше? Почуття? Навряд. Князь аж ніяк не був схожим на чоловіка, який керувався почуттями. Пророцтво? Можливо, якщо воно дійсно справжнє...

Так чи інак, Троян знав більше, ніж розповідав, а я думала про цього чоловіка частіше, ніж готова була визнати. Його погляд зачаровував, вчинки лякали, але моментами захоплювали...

— Ай! — скрикнула я, вочевидь, теж занадто захопившись.

Кравчиня різко виструнчилась і зблідла, упустивши голку, якою щойно проколола мені шкіру.

— Вибачте, пані. Я випадково, — почала виправдовуватись жінка, угледівши краплю крові, що виступила на моєму передпліччі, а тоді скотилася і капнула на підлогу.

Крім штанів, жінка повинна була пошити мені сорочку, але зараз вона стояла бліда, мов полотно, і налякана мов лань.

— Все гаразд, — поспішила запевнити бідолашну, — я просто задумалась. Нічого страшного. Це всього лише маленька крапля крові.

— Мені дуже прикро.

— Справді, все добре. Продовжуйте, — промовила я, вже рішучіше.

Кравчиня кивнула і знову прийнялася за роботу.

Через кілька годин я стояла вбрана у нову, небесно-блакитну сорочку з тонкого, але щільного полотна — м’якого на дотик, мов шовк, і прохолодного, наче вода з джерела. Рукави її були трохи призбирані біля плечей і перехоплені тонкими срібними застібками на зап’ястках, від чого тканина спадала легкими хвилями. Вишитий узор, ледь помітний під певним кутом світла, тягнувся вздовж коміра і грудей — стародавні знаки сплетені з тонких сріблястих ниток.

Шкіряні штани були м’які, добротно зшиті. Вони щільно прилягали до тіла, підкреслюючи форму стегон і силу ніг, але водночас не сковували рухів. Уздовж боків проходили вузькі ремінні вставки, прикрашені тисненням у вигляді химерних візерунків. Біля пояса пролягав широкий шкіряний ремінь із бронзовою пряжкою, прикрашеною різьбленим символом сонця.

Коли двері до моєї кімнати тихо відчинилися, я саме витріщалася на своє відображення у дзеркалі.

— Ти вже прокинулась, — пролунав знайомий низький голос, змушуючи моє тіло здригнутися 

Я озирнулася. У дверях стояв Троян і пильно мене розглядав. Сьогодні він виглядав інакше — не як грізний володар земель, а як людина, що довго не спала. 

Я завмерла, не відводячи уважного погляду від князя. Його поява завжди мала якийсь дивний ефект. Здавалося, ніби в повітрі раптом ставало менше кисню, а всі думки в голові плутались у вузол.

Троян спирався плечем об одвірок, схрестивши руки на грудях. На ньому були темно-сірі шкіряні штани — майже того самого крою, що й мої. Та ж форма пояса, ті ж вставки з тисненням.Тільки сорочка відрізнялася. Вона була чорна, без зайвих прикрас, лише зі срібними застібками на зап’ястках. Зараз контраст між нами здавався ще разючішим: я — у небесно-блакитному, він — у кольорі ночі.

Його погляд ковзнув униз — від мого обличчя до пояса, а тоді нижче…