Розділ 13.

Чим далі ми рухалися на південь, тим сильніше я відчувала, що повітря стало вологішим.

Південний берег озера здавався диким і мовчазним. На нашому шляху більше не було ані людей, ані поселень, де вони могли б жити — і така глушина відверто лякала.

Коли вершник, який рухався попереду зупинився, я здогадалася, що ми прибули. Ясний місяць якраз вчасно вигулькнув з-за хмар, щоб освітити високу напівзруйновану кам'яну споруду.

Саме тут, де закінчувалася межа Безплідних Земель й починалися Землі вигнанців, стояв Перший портал.

Я зрозуміла це одразу, щойно кам'яна арка замерехтіла слабким срібним сяйвом, неначе закликаючи нас підійти ближче. 

Однак Грім зупинився, і Троян більше не тримав свою долоню на моїй талії. 

— Ми прибули, — тихо промовив князь зістрибнувши з коня.

Чоловік подав мені руку, і я з вдячністю скористалася його допомогою приземлившись на ноги.

Грім тихо пирхнув, а один з вершників, що стояв найближче до порталу запитав:

— Що накажете робити далі, мій князю?

Троян звів на нього напружений погляд, а тоді поглягув на срібне сяйво, що іскрилося всередині арки.

— На перший погляд все гаразд, — мовиви він, повернувши голову до мене, — але я повинен переконатися, що портал досі працює. 

— Але як? Ти хочеш спробувати перейти? — жахнулася я. Однак князь поспішив заперечити, негативно мотнувши головою.

— Не я, — він кивнув на вершника, який досі покірно чекав його наказу. — Увійди, — звернувся до нього князь.

— Як накажете, князю, — промовив чоловік в обладунках, смикнувши за повіддя свого коня.

Інші два воїни зайняли місця з протилежних боків арки.

Я затамувала дихання, коли вершник почав повільно наближатися до сріблястого сяйва. Мені не вдалося запитати в Трояна, що станеться, якщо арка все-таки пошкоджена, бо щойно воїн на коні почав занурюватися у мерехтіння, світло всередині різко згасло, а тоді вибухнуло криваво-червоним кольором виштовхуючи вершника назад. Він відлетів разом із конем на кілька метрів глухо приземляючись на твердій землі.

Здавалося, цей портал відпрацював просто "чудово".

Я прикрила рот рукою від жаху, а тоді кинулася до відкинутого порталом вершника. 

— О, боги! Ти живий? – вигукнула я, падаючи перед ним на коліна, і намагаючись розгледіти бодай якісь ушкодження. Та через залізні обладунки зробити це було вкрай важко.

— Зі мною все гаразд, моя пані, — голос вершника був задиханий, але твердий. Він швидко піднявся на ноги і вже за мить знову сидів на коні, якому здавалося, теж нічого не бракувало.

Я ошелешено витріщилась на нього, а тоді перевела шокований погляд на Трояна, який в цю мить не зводив з мене очей.

— "Моя пані?" — перепитала я, дивлячись на князя. — Що це за звертання таке?  — Мене вже не хотіли вбивати?

Підвівшись на ноги, я струсила з сукні бруд і підійшла до Трояна.

Він здався мені якимось замисленим, коли його погляд ковзнув по моєму обличчі.

— Справді, — раптом мовив князь, і кутики його губ смикнулись у кривій посмішці. — Адже ти — князівна? Донька того самого Безжального правителя, про якого згадується у пророцтві. 

Від його слів я знітилась, і мені раптом стало ніяково від того, з яким розчаруванням князь мовив це. Мабуть, коли я розповідала про свій майбутній шлюб з Мстигором, Троян не надав особливого значення моїй правді. Але тепер...

— Ти знову заговорив про пророцтво, – мій голос прозвучав глухо, наче його позбавили будь-яких емоцій.

— Так, – князь кивнув. — Останнім часом я часто про нього кажу, але гаразд. Облишимо це. Зараз нам треба перевірити ще два портали, бо з цим, як ми щойно побачили, все гаразд. Один з вершників залишиться, щоб стежити за ним, а ми йдемо далі.

Грім тихо заіржав і підійшов до князя, немов цілком розділяв його думку. Мені теж не залишилося нічого іншого, аніж підкоритися й знову забратися в сідло. Коли Троян опинився позаду мене і його руки знову опинилися на звичному місці, себто на моїй талії, я відчула непритаманний мені спокій. На мить мені здалося, що саме там й було місце його долоням. Ця думка, чи то пак відчуття з'явилася абсолютно нізвідки, і зникла так само. А тоді Грім зірвався галопом – і ми швидко помчали уздовж річки, заледве встигаючи вдихати повітря. 

Цей кінь виявився напрочуд швидким.

Другий портал ми виявили біля річки. Він не надто відрізнявся від попереднього, бо сяяв тим самим срібним світлом, хіба що він не був у формі кам'яної арки. Цей портал утворювали дві, практично сплетені віттям між собою, верби. Другий вершник Трояна перевірив його вже знайомим мені способом, виявивши, що він теж був неушкодженим.

Коли ми відправились до Третього порталу, я не втрималась й запитала у Трояна:

— Хіба ти сам не можеш перевірити справність порталів?

Князь довго мовчав і його рука напружено стиснулась на моїй талії,  перед тим як він кинув коротке:

—Ні.

Звісно, що я хотіла б почути більш розгорнуту відповідь, тому знову запитала: