Розділ 1.

В серці лісу, де вовки

Князя Темного пастки.

До Стіни хто підійде —

Шлях додому не знайде.

Мою весільну сукню пожирав вогонь. Мабуть, втратити вбрання за день до весілля було поганою прикметою для нареченої, однак, як виявилося раніше, я могла зробити набагато гірші речі. Вчора, наприклад, я випадково підпалила волосся своїй сестрі, і тепер, крім батька, про мою таємницю довідалась ще одна одна людина. 

Яке лихо.

Я дивилася, як на підлогу падають останні обвуглені клапті мережива, і відчувала, як всередині мене все палає. Слуги, які прибігли гасити пожежу, нишком перешіптувалися й косилися на мене так, ніби бачили перед собою не майбутню спасительку земель, а небезпечне створіння, здатне в будь-яку мить перетворити замок на попіл. Їхні погляди пекли гірше за вогонь, що за лічені секунди поглинув залишки моєї сукні.

Я хотіла щось сказати, виправдатися, пояснити, що ця сила всередині мене не надто контрольована, але навіщо? Навіщо лякати їх ще сильніше? Адже як можна пояснити, що вогонь сам виривається з мене назовні, і я гадки не маю, як його приборкати.

Щойно пожежу було ліквідовано, як у дверях з’явилася сестра. Її руса коса, підпалена вчора, тепер була коротшою й недбало підстриженою. В її блакитних очах крижаніла неприхована злість, й мені здалося, що полум’я всередині мене відгукується й вібрує на її ненависть.

— Наречена в сажі. Красуня, нічого не скажеш, — кинула вона зловтішаючись й крутнулася убік, підібравши поділ світло-фіолетової сукні, щоб та не волочилася по брудній підлозі. 

Ельза була молодшою за мене лише на рік, але її ріст зупинився на сто шістдесяти сантиметрах, тож коли вона говорила зі мною, то їй доводилося задирати голову, адже я була аж на двадцять сантиметрів вищою. 

—  Що ж, сьогодні ти спалила собі сукню, а завтра, може, й нареченого свого спопелиш? Чи взагалі увесь Ескаліон?

Я стиснула кулаки так сильно, що нігті врізалися в долоні.

Якби я не стримала себе — іскри вже давно сипалися б з моїх пальців. Та я знала: ще один такий неконтрольований спалах, і чутки про мене розлетяться замком швидше, ніж дим. Тоді весілля може взагалі не відбутися, і я не зможу виконати древнє пророцтво, не зможу об'єднати армію з нашим союзником й врятувати землю від темних завойовників. 

Від думки про те, що весілля не буде мене кинуло спочатку в холод, а тоді я відчула жар, який почав заповнювати мої судини з новою силою. Енергія була такою гарячою і такою густою, що я відчувала, як вона текла моїм тілом. Відчувала як вона пульсувала й наростала в мені викликаючи потріскування на кінчиках пальців. 

— Ай! — скрикнула я обсмаливши собі долоні, але в цю ж мить випростала пальці й тим самим випустила вогняний спис прямо у вікно. Він пронісся просто над головою Ельзи й дивом не зіпсував її зачіску знову.

Скло з дзвінким ударом посипалось на підлогу, і я мимоволі перевела погляд на свою сестру, яка щойно вдруге стала свідком того, як я досі не навчилася контролювати свою силу.

— Ти... Ти чудовисько! — закричала вона. — Тебе треба замкнути у темниці, поки ти не зруйнувала увесь замок! 

Ельза трусилася. Вона була дуже налякана, саме тому з її рота полилися такі отруйні слова. Я впевнена, що насправді сестра так не думала. 

Однак, в цю мить я не знала, що сказати. Слова так і не вилетіли з мого рота, лишаючи на кінчику язика пекучий присмак сорому. Здавалося, якщо я зараз заговорю — то знову випущу вогонь на свободу. Тож замість цього я розвернулася й майже вибігла з покоїв, відчуваючи на спині погляди переляканих слуг та Ельзиної ненависті.

Коридорами замку я летіла, наче за мною гналися чудовиська. Власний подих обпікав груди, а ноги плуталися в подолі брудного вбрання, та я не зупинялася. Мені треба було втекти від цього всього — від сестри, від слуг, від замку, який все більше здавався в’язницею.

Я проскочила крізь браму й бігла доти, доки не опинилася серед тихого шуму Темного лісу. Гілки, схожі на чорні пазурі, хапали мене за руки й дряпали шкіру, але я пробиралася далі й далі, все глибше у гущавину. Тут пахло вологою землею, хвоєю і старою магією, від якої шкіра вкривалася мурашками. Лише тут, у самому серці лісу, можна було сховатися від усього світу.

Не знаю, скільки тривала моя втеча, та коли нарешті я зупинилася, переді мною виросла вона — Крижана Стіна. Величезна, сяюча в напівтемряві, вона здіймалася в небо настільки високо, що її вершина губилися у тумані. Її поверхня була покрита давніми тріщинами й застиглими візерунками, немов сам час залишив на ній свої сліди. 

Легенди кажуть, наче вона була створена богами, аби розділити землі Безжального правителя й Темного князя, щоб їхня ворожнеча ніколи не знищила Ескаліон повністю. Однак, старші люди говорять інше. Наче Верховні боги скинули з неба самого Бога Місяця, і там де він падав, утворилася Крижана стіна, яка розділила землі на дві частини. Вже з часом, коли на наших Квітучих землях виявили людей наділеними різними силами, Безжальний правитель, себто якийсь предок мого батька, побачивши в них загрозу наказав своєму війську виселити усіх надприродних у Смарагдову долину, яка тепер зветься Землею вигнанців. 

З того часу Ескаліон розділився на три частини: Землі Темного князя ( Безплідні Землі), Землі Безжального правителя ( Квітучі Землі) та Землі вигнанців.