Розділ 29

Дорога назад до Києва була зовсім іншою, ніж їхня втеча. Тоді вони мчали в невідомість, сповнені божевільного адреналіну та забороненого щастя. Тепер же вони їхали назустріч наслідкам, назустріч своїм страхам. У салоні панувала тиша, яка вже не була спокійною. Вона була наповнена напругою та невисловленими словами.

Коли вони заїхали в місто, сонце вже сіло. Неоновий Київ виглядав таким далеким від того тихого, затишного Львова, який вони залишили. Місто, де все почалося, тепер здавалося їм чужим. Навіть люди, які йшли по вулицях, здавалися їй іншими. Вони поспішали кудись, не помічаючи нічого навколо.

"Куди ми поїдемо?" — запитав Даніель.

"До мами. Я... я сподіваюся, що вона пробачить нас", — відповіла Аліса.

Вони приїхали до будинку Аліси. Він був темний і тихий. Аліса відчула, як її серце калатає, як шалене. Вона взяла Даніеля за руку, і він міцно стиснув її.

"Все буде добре", — прошепотів він.

Вони підійшли до дверей, і Аліса дістала ключі. Вона відкрила двері, і вони увійшли. Усередині будинок був темний, але вона відчувала присутність матері.

"Мамо!" — вигукнула Аліса.

"Алісо, доню!" — з'явилася мама, і її обличчя було наповнене болем і розпачем. Вона кинулася до неї, обійняла, і Аліса відчула, як її серце тане.

"Мамо, я... я так шкодую", — прошепотіла вона, і сльози потекли по її щоках.

"Я... я не розумію, чому ти це зробила. Я не розумію", — прошепотіла мама.

Даніель підійшов до них. "Ми... ми не можемо бігати. Ми... ми повинні зустрітися з Максимом. Він... він руйнує наше життя".

"Я знаю", — сказала мама, і її голос був сповнений рішучості. "Я... я допоможу вам. Я... я зроблю все, щоб він заплатив за це".

Аліса і Даніель були здивовані. Вони не очікували, що мама буде їх підтримувати. Вони думали, що вона буде злитися на них.

"Ти... ти впевнена?" — запитала Аліса.

"Я... я вірю, що ви... ви любите одне одного. І... і я не можу дозволити йому зруйнувати ваше життя. Я... я зроблю все, щоб ви були щасливими", — відповіла мама.