Розділ 25

Протягом наступних кількох тижнів вони жили, немов у постійній облозі. Кожен день Аліса та Даніель озиралися через плече, чи не з'явиться автомобіль Максима. Його обличчя, сповнене холодної люті, постійно поставало перед їхніми очима. Телефон Аліси немов ожив, її скринька у Facebook була переповнена повідомленнями від незнайомих людей, які писали, що вони "негідники" і що вони "заслуговують на покарання".

Аліса не знала, що робити. Вона не відповідала на повідомлення, але вони не переставали приходити. Вона відчувала, що вона занурюється в безодню.

Одного разу, коли вони сиділи вдома, до них прийшли люди з місцевої галереї, де працював Даніель. Вони сказали, що у них є для нього "сюрприз". Даніель був збентежений. Він не міг повірити, що вони прийшли до нього додому.

"Щось сталося?" — запитав він.

"Вашу роботу, яку ви робили для нас, було розірвано. Всі наші партнери відмовилися з вами працювати. Нам дуже шкода, але ми більше не можемо працювати з вами", — сказав один із них, і його обличчя було сповнене співчуття.

Даніель відчув, як його серце завмирає. Він дивився на них, і його очі були наповнені розпачем.

"Чому?" — запитав він. "Я... я не розумію".

"Максим. Він сказав, що ви... ви зрадили його. Він сказав, що ви... ви зрадник", — сказав один з них, і його голос був тихим.

Даніель відчув, що його ноги тремтять. Він не міг повірити, що Максим зайшов так далеко. Він не міг повірити, що він готовий зруйнувати його кар'єру, його життя.

Аліса обійняла його. "Даніелю, я... я так шкодую. Це... це моя вина".

"Ні. Це... це його вина. Це... це його божевілля", — відповів Даніель, і його голос був сповнений гніву.

Вони були одні. У чужому місті. Вони були безробітними. І вони були в пастці. У пастці, яку створив для них Максим.