Розділ 14

Наступного ранку Аліса прокинулася від запаху свіжоспеченого хліба і тихого муркотіння кота, який спав у неї на ногах. Вона сиділа на ліжку і дивилася, як сонячні промені пробиваються крізь маленьке вікно, і пил, як маленькі діаманти, мерехтить в повітрі. Вона відчувала себе спокійно. Спокійно, як ніколи раніше.

Коли вона вийшла на кухню, Даніель сидів за столом, розмовляючи з бабусею. Він сміявся, і її серце наповнилося теплом. Бабуся подала їй велику тарілку з варениками і сметаною. "Їж, дівчинко. Тобі треба відновити сили", — сказала вона, і Аліса відчула, як її очі наповнюються сльозами. Вона більше не могла стримувати сльози. Це були сльози щастя, які вона ніколи не відчувала.

Вони разом допомагали бабусі по господарству. Даніель рубав дрова, а Аліса допомагала бабусі з городом. Вони відчували, що вони знаходяться вдома. У цьому місці, де вони були в безпеці. Де вони були вільні.

Але вночі, коли вони лежали в ліжку, Даніель обіймав її так міцно, що вона відчувала, як його серце б'ється. "Ми… ми не можемо тут залишатися назавжди", — прошепотіла вона.

"Я знаю", — відповів він. "Але... це не означає, що ми не можемо насолоджуватися моментом. Просто зараз, просто тут, ми є вільними. І це все, що має значення".

Її слова були, як бальзам. Вона відчувала, що її страх зникає. Вона була в безпеці. Вона була в пастці, яку сама собі створила, але ця пастка була сповнена любові і безпеки.