Розділ 13

Дорога до бабусиного села була довгою і виснажливою. Вони їхали всю ніч, зупиняючись лише для того, щоб заправитися і купити каву. За вікном машини змінювалися пейзажі: місто змінювалося лісом, а ліс – полями, засіяними соняшниками. Нарешті, вони побачили перші знаки: табличку з назвою "Бортники" і старий дерев'яний хрест біля дороги.

"Ми приїхали", — сказав Даніель, і в його голосі прозвучала нотка полегшення.

Вони заїхали на вузьку, ґрунтову дорогу, яка вела до старого будинку, оточеного вишневим садом. На подвір'ї лежав старий кіт, який мирно спав на сонці. Коли вони вийшли з машини, він підняв голову, подивився на них, а потім знову заснув.

Дерев'яні ворота були відчинені. Вони зайшли на подвір'я, і Даніель постукав у двері. Двері відчинилися, і на порозі з'явилася маленька, але дуже жива жінка. У її очах, як і у Даніеля, були іскри.

"Данило, хлопче мій!" — скрикнула вона, і її очі заповнилися сльозами. Вона обійняла його так міцно, що він ледь не задихнувся. Потім вона подивилася на Алісу і посміхнулася. "А це, мабуть, твоя наречена?"

Аліса почервоніла, але кивнула. Вона відчувала, що це перша людина, яка не засуджує її.

"Заходьте, дітки, заходьте", — сказала бабуся, і її голос був таким теплим, що Аліса відчула, як її серце тане.

Усередині будинок був таким же, як у її спогадах: дерев'яні меблі, старі килими на стінах, запах свіжого хліба. На столі лежала скатертина, вишита вручну, а на підвіконні стояли горщики з геранню.

"Я думала, що ти ніколи не приїдеш", — сказала бабуся, подаючи їм чай. "Ви, молоді, все бігаєте, а життя... воно тут".

Даніель взяв її за руку. "Бабусю, я... мені треба тобі дещо розповісти".

Бабуся посміхнулася. "Не треба. Я все знаю. Я чула новини. Я просто не вірила, що мій хлопчик може зробити таке божевілля".

Аліса опустила голову, але бабуся підійшла до неї, взяла її обличчя в долоні і посміхнулася. "Не переживай, дівчинко. Він це зробив для тебе. І я йому за це вдячна. Він ніколи не був таким щасливим. Я це бачу".

Її слова були, як бальзам. Вона відчувала, що її страх зникає. Вона була в безпеці. Вона була в пастці, яку сама собі створила, але ця пастка була сповнена любові і безпеки.

"Тепер ви тут", — сказала бабуся. "Ви можете залишитися, скільки захочете. Ніхто не знайде вас тут".

Аліса подивилася на Даніеля, а потім на бабусю. Вона відчувала, що її життя тільки починається. Вона була готова до всього. Вона була готова до нового життя, до нових викликів. Вона була готова бігти з людиною, яку вона любила. Вона була готова покинути все заради однієї миті щастя. Вона була готова до невідомості.