19. Емі

Через ті підозри його батьків я була, як на голках, хоч і старалася цього не показувати. В будь-яку мить мій обман міг розкритися, і що тоді? Я втрачу Демида, а я вже встигла закохатися в нього. І мені було байдуже на його статки ( хоча якби його рідні дізналися, хто я насправді. то, безперечно. вирішили б, що я полюю за багатими чоловіками). Але це було не так. Я дійсно закохалась у Демида, і збиралася розповісти йому всю правду про себе, от тільки не знала, як краще це зробити…

Ну зараз, поки його батьки у нас гостюють, точно не варто це робити, хай уже тоді, коли вони поїдуть..

— Будемо відпочивати? — тихо запитала я. 

— Так, — він обійняв мене. — А коли вони поїдуть, влаштуємо вечірку на честь нашого весілля. Хочеш? Або просто поїдемо кудись вдвох на пару днів і відсвяткуємо. Медовий вікенд, як тобі? 

 — Мені подобається ця ідея. — я всміхнулася. — Коли тільки ти і я… Десь біля моря чи в горах…

— Значить, будемо вдвох, — він чмокнув мене в губи. — Знаєш, я не жартував тоді, — він зазирнув мені в очі. — Коли сказав батькам, що кохаю тебе. 

 — Мені так хвилююче це чути, — відповіла я.  — Іноді думаю, що  мені дуже пощастило, що я зустріла тебе…

— Скоріше мені пощастило, що я зустрів тебе раніше, ніж якийсь молодий хлопець, — буркнув Демид. 

 — Ти боїшся конкуренції, ніколи б не подумала, — вирішила піддражнити його я. 

— Коли це стосується тебе, так, боюсь, — прошепотів він мені на вухо. — Бо ти дуже важлива мені. 

 — Мені здається, я все життя чекала тебе, ніхто інший мені не потрібен, — відповіла я, обіймаючи його... 

***

Демид швидко заснув, а мені чомусь не хотілося спати, якось мене насторожили ті поради його батька, і я вирішила написати Аліні та попередити її, адже Демид бачив їхній будинок і міг, наприклад. приїхати туди, не кажучи мені про це…

Тому я взяла телефон, тихенько прокралася з ним у ванну кімнату і написала подрузі:

“Привіт, бачу, ти ще не спиш. Як твої справи?”

"О, нарешті озвалась. А то не писала і не дзвонила! Я вже думала й забула  про мене", — написала вона якось трохи ображено. — "У мене все як завжди… Батьки про тебе питали, але я сказала їм, що не буду сама перша до тебе писати більше, бо ти не відповіла аж на два моїх повідомлення", — вона поставила сумний смайлик.

“Ой, вибач, будь ласка, — я поставила винуватий смайлик. — Якось так все закрутилося,  і я просто втратила лік часу. Але тепер буду старатися частіше знаходити час, щоб тобі написати. У мене все добре, ми з Демидом збираємося поїхати кудись разом відпочивати…”

"Ви вже того?... І як він в ліжку? Ти зовсім нічим не ділишся!" — продовжила писати Аліна. — " А куди поїдете?" 

“Ні, ми ще не “того”... Вирішили трохи почекати, тим більше, зараз у нас гостюють його батьки, то суцільні нервування з ними, особливо з мамою… Але, на щастя, вони ненадовго. Куди ми поїдемо, точно ще не знаю, якраз над цим думаємо. Алінко, я ще хотіла тебе попросити про одну послугу… Пам’ятаєш, твоя мама казала, що допоможе в разі чого… Якщо раптом Демид прийде до неї чи до твого батька і буде запитувати про мене, вони можуть сказати, що я якась ваша родичка, племінниця чи щось таке? “

"Так, авжеж. Мама ж казала, що ми всім допоможемо. А колись потім вже сама йому зізнаєшся. Хоча мама каже, що краще б ти з цим не поспішала. Типу хай зовсім закохається в тебе, тоді йому буде все одно." 

“Так, я зізнаюся неодмінно. Може, коли ми поїдемо в цю поїздку, будемо наодинці, ніщо не відволікатиме, тоді й розповім. А поки що прикрийте мене, добре? Я буду в боргу перед вами!” — я поставила смайлик-поцілунок. 

"Все буде добре, не переживай!", — вона теж поставила такий смайлик. 

В цю мить я почула, як в двері вбиральні стукають: 

— Емі, у тебе там все в порядку?... 

***

гортай далі, там продовження ------------>