16. Демід

Я якраз сидів на нараді ради директорів і слухав звітність, коли мій мобільний сповістив про нове повідомлення.

Всі мої люди вирячились на телефон. Зазвичай на наради я вимикав звук на телефоні, але цього разу не вимкнув. І це не була якась помилка, я спеціально його не вимкнув для одного-єдиного контакту, а саме — моєї новоспеченої дружини. 

— Вибачте, маю поглянути, що там, — сказав врешті-решт і відкрив повідомлення від Емі. Там було написано: 

“Привіт, тут твої батьки приїхали, хочуть з тобою поговорити, що їм сказати, коли ти повернешся?”

Я одразу став друкувати відповідь: 

“Зараз проведу нараду і приїду. Ти як? Вони тебе, сподіваюсь, не надто дістають? У мене мама дуже діставуча інколи… Тримайся.” 

“Я їх вгостила чаєм, — відповіла вона. — Тримаюся поки…”

“Скоро буду”, — написав,  коли помітив, що всі дивляться на мене. Все ж, з Емі я забував про все інше.

— Так, на чому ми там зупинились?

— Я думаю, що все ж Віктор надто ідеальний, так рідко буває, може, він щось приховує? — запитав мій помічник Вадим. — Я б, може, ще покопався в його минулому…

— Хіба ми не перевіряли його вздовж та поперек? — не погодився мій головний юрист, Арсеній. — Хоча я теж не горю бажанням завершувати наш бізнес. Але якщо шеф хоче детінізацію, хіба ми не маємо йти за ним? 

 — Ну, шефу видніше, — буркнув Вадим.  — Звичайно, все буде, як ти, Демиде. вирішиш. 

— Я хочу, щоб моїй родині було безпечніше. Власне, саме тому в першу чергу проводжу детінізацію. Всі ви — теж моя родина. Я розумію, що цей бізнес приніс нам багато всього, але він же і приносить нам постійні ризики. Вадиме, якщо ти хочеш покопатись в минулому Віктора Мюлера, я не проти. Як кажуть, довіряй, але перевіряй. 

 — Добре, тоді я займуся цим, просто заради того, щоб спати спокійно, — відповів Вадим.  — Попрошу свого знайомого детектива перевірити його біографію та близьке коло людей. 

— Тоді хай так і буде. З іншими питаннями ми вже ніби розібрались, так? — я поглянув на телефон. Не хотів залишати Емі надовго з батьками. Вони могли їй щось не те сказати і засмутити, Емі була дуже ніжною дівчинкою і мені хотілось оберігати її від усього світу, навіть від власних батьків.

 — Так, питань більше немає, — відповіли співробітники. 

Я швидко пішов з зали для нарад, зайшов до кабінету, зібрав речі і пішов на паркінг.

Вже в машині написав Емі, що виїжджаю, і швидко поїхав додому.

Коли приїхав і зайшов до будинку то ще з порога почув голос мами, яка запитувала:

 — Але це до біса дивно — одружитися і не запросити батьків на весілля, навіть не написати нам про це, хіба так робиться? 

 — Можливо, він збирався вам повідомити, але був дуже зайнятий, — трохи невпевнено відповіла Емі. 

Я швидко пішов до вітальні і зайшов всередину.

— Мамо, тату, ви чому не попередили про свій приїзд? — я підійшов до Емі і легенько обійняв її за талію. 

 — О, Демиде, ось і ти, — мама встала з крісла, підійшла до нас, але не стала мене обіймати чи цілувати, просто ніби трохи критично дивилася на обох, прикидаючи, чи підходимо ми одне одному. 

 — Тут нам треба було в клініку, яка знаходиться неподалік, от і вирішили разом заїхати до тебе. — сказав батько. 

— Що, побачили новини? — я усміхнувся. — Так, це моя дружина, Емі. Знайомтесь… Ну, ви вже певно познайомились. Емі дуже хороша. 

 — Але вона занадто молода для тебе, — сказала мати. — Ти не боїшся. що їй буде нецікаво з тобою? Такі молоді дівчата люблять вечірки. компанії ровесників… 

Чесно кажучи, я трохи цього боявся. Що якщо навіть не зараз, то пізніше, Емі може вирішити, що я для неї застарий. Не те щоб я переживаав про вечірки чи щось таке, але оцей момент про те, що я старший за неї на цілих дванадцять років мене напружував. 

— Ну, буду сподіватись, що Емі зі мною цікаво, — я трохи сильніше пригорнув Емі до себе, мигцем поглянувши на неї… 

***

гортай далі, там продовження ------------>