12. Демид

Емі, схоже, було не дуже комфортно, але я ніби підтримував її, як міг. А коли вона пішла, то  Віктор якось дивно поглянув на мене. Я спочатку напружився, подумавши, що він розгадав мій план, але він сказав зовсім не те: 

— Твоя дружина дуже мила, зовсім не як ті інстаграмні дівчата. Батьки її добре виховали…

— Так, вона дійсно найкраща, — я усміхнувся. Мені сподобалась Емі і це була не гра. 

— Вона ніби з іншого століття сюди потрапила, — додала й Маргарита. — Така аристократична зовнішність… Дуже приваблива дівчина!

— Так, Емі дуже красива, — я кивнув. Схоже, все проходило добре. От тільки Емі щось довго не було. — Я, певно, піду, гляну, як вона, ви не проти? Щось довго її нема.

 — Так, звичайно, подивись, щоб ніхто її не вкрав, — Віктор засміявся своєму жартові. 

А мені чомусь прямо неспокійно стало через це. Емі дійсно була дуже приваблива, тож мало що могло трапитись.

Я швидко встав з-за столу і пішов в сторону вбиралень. І майже одразу побачив, як Емі за руку схопив якийсь мужик. 

У мене увімкнувся якийсь режим берсерка. Бо я миттєво опинися біля них, заламав йому руку так, що той закричав від болю. На шум тут же опинились працівники ресторану і тільки це врятувало мужика від пістолету, який я вже майже дістав. Настільки я був злий, що був готовий дістати його. 

— Зараз ми викличемо поліцію, відпустіть його, — сказав охоронець до мене. — Не треба бійок у нашому закладі! 

 — Ходімо, — Емі торкнулася мого плеча. Вона була блідою, але трималася спокійно.  

— Він торкнувся тебе, — я, здається, готовий був вбити того мужика поглядом, раз не міг дістати пушку. 

— Мабуть він п’яний… — сказала вона. — Не хвилюйся, він нічого мені не зробив. Хотів пригостити, але я сказала, що заміжня…

— Ти його знаєш? Я знайду його бізнес і знищу! — я все ніяк не міг заспокоїтись, серце гупало в грудях, я чув це гупання і в скронях. Не памʼятав, щоб я колись так виходив з себе через подібне… Схоже, Емі мені дійсно дуже подобалась.

— Вперше бачу, — вона знизала плечима. — Та не хвилюйся так, зі мною все гаразд. Я збиралася покликати охорону, але тут ти нагодився… Дякую, що допоміг його позбутися!

— Добре, — я взяв її за руку і поцілував її долоню. — Пробач, якщо я тебе налякав. Але він мене вивів. 

 — Ти мене не налякав, — вона усміхнулась. — Ти дуже хороший, як ти можеш мене налякати? Той мужик трохи налякав, але вже все позаду… Тож ходімо до твоїх друзів, вони вже нас зачекались…

***

Продовження вечері пройшло добре. Ми з Віктором домовились про робочу зустріч завтра, а потім, після смачної вечері і пари келихів вина, розійшлись. 

Коли ми з Емі вже їхали в машині, я сказав:

— Знаєш, я давно так не злився як сьогодні… Я навіть сам від себе такого не очікував. Може, мені варто приставити до тебе охорону? 

 — Невже це потрібно, я ж не якась важлива персона? — вона здивовано глянула на мене. 

— Так, важлива, — сказав я, кивнувши. — Раз ти моя дружина, значить, на тебе можуть відкрити полювання мої вороги. Це може бути небезпечно. 

 — Ну, якщо ти так вважаєш… — сказала вона невпевнено. — То можеш приставити охорону, я не заперечуватиму. 

— Ти вже, певно, жалкуєш, що погодилась? — запитав я, зітхнувши. — Знаєш, якщо ти раптом передумаєш… Ну, я не буду тебе змушувати.

***

гортай далі, там продовження ------------>