11. Емілія

Коли я вже мало не плакала, телефон раптом задзвонив, і я з полегшенням побачила, що це Демид. 

 — Алло, з тобою все добре? — вигукнула я.  — Я подумала, що ти потрапив у аварію! 

— Пробач, у мене тут виникли деякі проблеми, але я вже з ними розібрався. Я зараз за тобою заїду. На нас вже чекають, — сказав він. — Пʼять хвилин і я у тебе в салоні.

 — Ну добре, — сказала я. — Чекаю…

Правда, за п’ять хвилин він не з’явився, а приїхав через півгодини. Коли я сіла в машину, то запитала:

 — А що то були за проблеми? Щось по роботі? 

— Так, — він кивнув. — Вибач. У мене копи були знов, — Демид насупився.

 — Що ж вони ніяк не вгамуються, — я зітхнула. — Може, хотіли, щоб ти заплатив їм? 

— Якби ж, — він підтис губи. — На жаль, у них явно інші цілі. За ними хтось стоїть, хтось, хто хоче мені нашкодити. Але не бери це собі в голову. Я з усім розберусь. 

 — Добре, — я кивнула. — Не буду брати в голову. Твій партнер не образиться, що ми запізнились?

— Ну, я поясню йому, що це моя провина, сподіваюсь, він увійде в моє становище, я йому вже написав, що через роботу трохи муситиму затриматись. О, ось і ресторан, — Демид припаркував машину. — Ходімо. 

Ми вийшли з машини іувійшли до ресторану. Я трохи хвилювалася, адже вперше була на такій вечері. Треба було не зіпсувати враження про себе, а раптом там будуть якісь столові прибори, якими я не вмію користуватися? Або я ляпну щось не в тему? 

Вирішила менше говорити і дивитися, як їдять інші і повторювати те саме. 

Партнер Демида виявився симпатичним чоловіком років сорока, його дружина теж була такого віку, чи молодша, вона була дуже гарна і доглянута. 

 — Нарешті ви тут, — сказав Віктор. — Це моя дружина Маргарита. 

 — Дуже приємно, я Емілія, — сказала я. 

 — Яке незвичайне ім’я, — усміхнулась Маргарита. — Вам воно пасує! 

— Я зву її Емі, — Демид торкнувся моєї долоні і усміхнувся. 

Я усміхнулась йому:

 — А я зву його Дем, — сказала, щоб підтримати романтичний настрій. 

— У вас навіть імена ніби парні, це так зворушливо, — Маргарита продовжувала усміхатись. 

— Демиде, я радий, що ти взявся за розум. Тепер я дійсно бачу, що з тобою можна працювати. Я довіряю тільки тим, у кого є родини, це не просто так. Знаєш, коли у людини є родина, вона завжди набагато уважніша і обережніша, — він поглянув на Демида. 

— Так, я розумію це, — Демид кивнув. — Я готовий почати співпрацю, якщо тепер тебе цікавить моя пропозиція. 

 — Авжеж, цікавить,  — кивнув Віктор.  — Але зараз, мабуть, не варто розмовляти про роботу, щоб нашим дамам не стало нудно… Може, поговоримо на інші теми? Ви ще не плануєте поповнення в родині? 

Я відчула, що червонію, але Демид трохи стис мою долоню і усміхнувся:

— Ну, Емі ще зовсім молода. Я б волів, щоб вона спочатку визначилась з тим, чим хоче займатись, порозважалась трохи, бо молодість швидко минає, особливо, якщо зʼявляються діти. Думаю, у нас в запасі ще є час, — сказав він, підморгнувши мені.

 — Так, — я кивнула. — Вибачте, залишу вас на пару хвилин, — вирішила відійти у вбиральню, щоб трохи позбутися ніяковості, яка виникала, коли всі на мене дивились. 

Встала й пішла у вбиральню, але вже коли виходила звідти, побачила в коридорі знайоме обличчя. то був друг батька Аліни, який часто у них гостював. Він здивовано витріщився на мене:

 — А ти що тут робиш? 

 — Вибачте,я поспішаю, — я спробувала його обійти, але він перегородив мені дорогу. 

— Непогано так вирядилась, — він якось вульгарно усміхнувся і торкнувся мого запʼястка. — Давай я пригощу тебе. А може, поїдемо одразу до мене…Я тобі хоч пʼять таких суконь куплю, дружина як раз в санаторії, клята алкоголічка… 

 — Я тут з чоловіком, — сказала я, щоб він відчепився. — Я вийшла заміж. Дайте, будь ласка, дорогу, бо мені доведеться покликати охорону…

— Що ти таке придумала, "заміж"? Охорона? — хмикнув він, стиснувши мій запʼясток. — Не істери і краще задовільни мене, якщо не хочеш проблем, крихітко… 

***

гортай далі, там продовження ------------>