10. Емілія

Напередодні увечері я відразу прибігла до Аліни і розповіла їй усе.

 —...уявляєш, я реально вийшла за нього заміж! І тепер він хоче, щоб я до нього переїхала! 

— Реально? То виходить, ти звільнишся? — Аліна зітхнула. — Ні, не подумай, я рада за тебе, але мені буде нудно без тебе вдома. 

 — Мені теж буде сумно, але, певно, ми зможемо бачитися, ходити десь разом? Тільки от що сказати твоїм батькам, щоб мене не змусили відпрацьовувати два тижні, поки вони знайдуть нову домробітницю…

— Ой, та просто скажеш їм правду. Або напівправду? Ну, що знайшла собі багатого хлопця? Що він проти, щоб ти працювала? Чи щось таке? Або просто що ти сама вирішила приділити себе побуту вже в новому домі? Все одно вони дізнаються про те, чиєю дружиною ти стала, — вона зітхнула.

 — А вони не розкажуть Демиду правду про те. хто я така? — я налякано поглянула на неї. 

— Ну, можна з ними поговорити… Попросити їх. Вони добре до тебе ставляться, ти ж знаєш, — запевнила Аліна. — Можемо сходити до них і домовитись, щоб вони помовкували.

 — Добре, спробую, — сказала я. 

Відразу, не гаючи часу, ми пішли до її матері. і Аліна прямо з порогу випалила:

 — Мамо, Емі йде від нас. бо вона вийшла заміж за Демида Суворого! 

Її мати поглянула на нас недовірливо:

 — Дівчата, сьогодні ніби не перше квітня, щоб розігрувати мене! 

 — Але це справді так! — сказала Аліна. 

— Як це може бути? — перепитала її мама. — Він же холостяк до мізку кісток! Та і взагалі, він старший за Емі на скільки років? Десять? Пʼятнадцять?

— На дванадцять, — поправила її Аліна. 

 — Де ти могла з ним познайомитись? — продовжувала допитуватися мати Аліни, суворо дивлячись на мене. — І як ви так швидко одружилися? Ти що, вагітна? 

 — Я не вагітна, — перелякано сказала я.  — То був ніби жарт, але виявилося, що нас одружили по-справжньому, ну і…

— Але мамо, тут є нюанс… — тут же додала Аліна. — Суворий думає, що Емі з багатої родини і все таке. Це я придумала. Ми ж можемо її прикрити? Типу, що вона наша якась родичка? Все одно Суворого явно не її гроші зацікавили.

 — Ех. Емі,  він просто захопився тобою,  бо ти молода і симпатична, але скоро це захоплення мине. Ти ж можеш закохатися в нього, і потім страждати, або справді лишишся з дитиною… Навіщо тобі псувати життя? Зустрічалася б з якимось ровесником…

— Мамо, не обовʼязково все так буде, — сказала Аліна. — Ну, хоча мене це теж трохи хвилює… — додала згодом. 

 — Обов’язково подбай про контрацепцію. — сказала її мама. — Я запишу тебе на прийом до свого лікаря, і він все призначить. І не закохуйся в нього. Просто старайся скористатися його можливостями, щоб якось закріпитися в житті, ну отримати квартиру, машину, коли ви розлучитесь…

— Ти ніби Емі не знаєш… — Аліна зітхнула. — Вона навряд так вчинить, — подруга перевела погляд на мене.

 — Але Демид не такий, він хороший, — подала голос я. — Не думаю, що він так просто візьме й вижене мене, коли я йому набридну. Може й не набридну взагалі… Може, це в нас справжнє взаємне почуття…

Її мати тільки головою похитала і нічого не сказала…

***

Після того, як ми з Демидом вибрали для мене сукню на вечерю та інший одяг, він відвіз мене в салон і залишив там, а сам поїхав у своїх справах. Але коли прийшов  призначений час, Демид так і не повернувся. І телефон його не відповідав…

Невже він передумав? Вирішив, що я занадто проста для нього? У мене аж сльози навернулися на очі. Я стояла у вестибюлі в красивій сукні, з зачіскою і макіяжем і гадки не мала, що мені тепер робити…

***

гортай далі, там продовження ------------>