7. Емілія

Я була в шоці від цієї ситуації. Що, серйозно, я отак несподівано стала дружиною цього багатія? І тепер він хоче йти розмовляти з моїми батьками? 

Але вони жили в селі під Києвом і були звичайними не дуже заможними людьми — тато працював водієм-експедитором, а мама медсестрою в амбулаторії. Він же вважав, що я з багатої родини… що мені було робити, сказати правду? Чи продовжувати прикидатись мажоркою? 

Але як тоді пояснити небажання знайомити Демида з батьками? Можна було вигадати щось типу, що вони зараз поїхали за кордон, але я вже встигла йому наговорити, що вони суворі і чекають мене вдома… От що робити?

 — Ні, не можна їм казати! — в паніці пробурмотіла я.  — Принаймні поки що, я їх підготую, а тоді скажемо…

“Може, Аліна порадить, як бути, можна ж знайти якихось акторів, щоб зіграли моїх батьків”, — подумала я. 

— Але ж як щодо пабліків? Там точно про це напишуть, — з сумнівом сказав Демид. — І в телеграмі теж. Вони ж тебе впізнають.

Мене могли впізнати господарі — батьки Аліни. Це було б більшою проблемою, ніж те, що мене побачать справжні батьки. Ну пофіг, звільнюся та й усе. Якщо я тепер дружина мільярдера, то навіщо триматися за роботу служниці? 

 — Вони завтра вирушають у навколосвітню подорож, — раптом несподівано для себе самої ляпнула я.  — Давно про це мріяли. Тож на найближчі кілька місяців точно не стануть нам на заваді, навіть якщо й прочитають в інтернеті. А поки повернуться, то, може, вже змиряться з тим, що я вийшла заміж. Тоді я вас і познайомлю! 

— Ого… Це типу нам так сильно підфартило? — він усміхнувся. — Ну, хай буде так. Ти точно не проти? Певно, ти звикла, що стосунки не так починаються. Але ти дійсно сподобалась мені і я не хочу, щоб це були просто фіктивні стосунки.

 — Я не проти… — моє серце забилося швидко-швидко, це було так несподівано і хвилююче. То він хоче, щоб у нас були справжні стосунки? Нічого не знаючи про мене, крім мого імені? Ризиковий чоловік… — Ви теж мені сподобались, — сказала, відчуваючи, що червонію. 

— Вчора ввечері, коли ми цілувались, ти вже зверталась до мене на "ти", — він торкнувся моєї долоні. — Все ж, ми чоловік і дружина, хай поки що на папері, але думаю, дивно буде, якщо ти будеш звертатись до мене на "ви". 

 — Ой, і справді… Добре, буду на “ти”... Я просто зовсім розгубилась, — сказала я. — Це все дуже несподівано… Мені тепер треба переїхати до вас… тобто, до тебе?

— Ну, подумаємо, як це все краще організувати, — він кивнув. — А ти не проти переїхати? Можливо, доведеться робити якусь "вітальну" вечірку. 

 — Не проти, — я подумала, що в мене немає відповідного гардеробу, але хай, щось придумаю… Головне, що я йому подобаюсь, це було видно по його обличчю, не міг він влаштувати це все, просто, щоб затягнути мене в ліжко, це було б надто багато прикладених зусиль. — А твої батьки? Якщо вони дізнаються, що ти одружився. не попередивши їх, вони не образяться? 

— Для того і буде вітальна вечірка. Запросимо родичів моїх. А ти зі своїми, якщо не хочеш зараз шуму, можеш поки не звʼязуватись. 

 — Так, добре, — я кивнула. — Але в мене ще така проблема… Батьки вирішили покарати мене і забрали всі мої модні речі, бо вважали, що я занадто виряджаюся, лишили тільки скромний гардероб для універу…

— Ого, це тому що ти таємно ходила на вечірку? — здивувався він. — А як вони дізнались? 

 — Побачили сукню у пралці, — сказала я з засмученим виразом обличчя. 

— Але ж ти сказала, що вони в кругосвітній подорожі?

 — Завтра поїдуть. Рано-вранці, — додала я, щоб він не надумав познайомитися з ними перед від’їздом. 

— А, точно, — він кивнув. — Ну, не переживай. Я тобі скільки завгодно суконь куплю. Головне, що ти погодилась, я дуже радий цьому… 

***

гортай далі, там продовження ------------>