3. Емілія

Коли ми з Аліною вийшли з машини біля будинку їїбатьків, вона хитро поглянула на мене:

 — То Суворий дав тобі свої контакти? Це твій шанс, дивись не прогав його! 

 — Ти думаєш, я шукаю багатого “папіка”? — трохи образилась я.  — Навіть не подумаю йому дзвонити! 

Хоча  якщо бути відвертою, Демид мені сподобався, але ми були настільки з різних світів, що навіть мріяти про те, що у нас можливі стосунки, не доводилось. А на простол секс без зобов’язань я ніколи не погодилась би. 

— Серйозно не будеш дзвонити? — вона округлила очі. — Але ж хіба він тобі не сподобався?

 — Ну, може, трохи й сподобався, — я відчула, що мої щоки заливає рум’янець. — Але де я і де він… Він дуже багатий, а я проста прислуга. Якби на мені не було твоєї сукні і прикрас, він би на мене й не глянув…

— Він ті прикраси і сукні навколо щодня бачить, але не думаю, що дає свій номер всім підряд, — не погодилась Аліна. 

— Ну й що буде, як я йому подзвоню? Він захоче просто переспати зі мною і нічого більше, — сказала я. — А я так не хочу… Я хочу справжнього кохання, хоч, може, для тебе це і звучить наївно. А він не з тих чоловіків, які закохуються…

— Ну, щодо останнього, може, ти і маєш рацію. Я про нього трохи чула, він відомий як вічний холостяк. Не те щоб він бігав за кожною спідницею і був прямо бабієм, але у нього ніколи не було серйозних стосунків. А це йому вже за тридцять. Здається, тридцять два, чи щось таке.

 — От бачиш, ми з ним не створені одне для одного, — я знизала плечима. 

Але в глибині душі стало трохи сумно, бо якоїсь миті, коли він давав мені свою візитівку, я уявила собі, що Демид закохався в мене, як буває в кіно, з першого погляду. Але, звісно, реальність була зовсім інакшою. Для чого йому закохуватися, якщо під рукою багато дівчат на всі смаки, яких можна легко змінювати, якщо набриднуть. І мене він хотів бачити лише однією з багатьох…

 — Але ви виглядали гарною парою, — сказала Аліна з жалем. — Іноді мені здається, що ти, Емі, надто заганяєшся, жити треба простіше…

 Я подумала, що їй, з її впливовими батьками і родинним капіталом, дійсно можна жити просто, пурхаючи, як метелик, з квітки на квітку. Але не всім так пощастило у житті…

Звичайно, я не стала цього казати подрузі, не хотіла здаватися нитиком, який весь час скаржиться на життя. Тому я відповіла:

 — Може, ти й маєш рацію, я спробую менше “заганятися”...

Але про Суворого вирішила більше не згадувати. 

***

Ми тихенько прокралися до будинку, батьки Аліни нічого не помітили, тож наша вилазка залишилась безкарною.

Наступного дня я займалася звичними справами — прибирала, прасувала, поливала квіти. Але час від часу згадувала вчорашній вечір і думала про Демида, про те. що він чекає мого дзвінка. Він же запрошував мене кудись сходити, це ж ні до чого не зобов’язує. Але тоді мені потрібно буде знову просити Аліну, щоб вона дала мені свій одяг і “підстрахувала” мене перед батьками. 

А якщо її батьки дізнаються про мої відлучки, то можуть і звільнити, а це місце було хорошим — і господарі приємні, і Аліна поруч… Писати чи не писати?

Я дістала телефон і почала набирати текст:

“Привіт, як у тебе справи, все обійшлося? А то я трохи переживаю…”

Ні, краще не відправляти, він може подумати, що я нав’язуюся… Я почала стирати набраний текст.

Але цієї миті почула  гучний голос Аліниної матері, яка відчитувала доньку:

— Аліно! Як це розуміти?! Чому сукня в пранні, ти вчора кудись ходила?!...

Я здригнулася і ненароком повідомлення відправилося, воно правда, було коротким, лише перше речення, решту я встигла видалити. 

От чорт! Я зібралась видалити його, та було вже пізно, біля повідомлення з’явилося дві галочки. Демид прочитав його…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна! Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!