1. Емілія

Цей день почався як звичайно — прибирання, прання, прасування… Я працювала покоївкою в багатій родині, бо треба було на щось жити після смерті матері. Навчалася заочно на модельєра, але до закінчення університету ще було два роки, і останній рік навчання був платний, тож мені не можна було сидіти без діла. Втім, господарі ставилися до мене добре, а з їхньою донькою Аліною я навіть подружилася. 

Ось і зараз вона увійшла в кімнату, де я прасувала постільну білизну, і сказала: 

— Емі, ти тут? У тебе вже робочий час десять хвилин як закінчився! Я збираюсь в одне круте місце. Допоможи мені втекти. Підготуй все і підемо туди разом! Треба тільки в спальні зробити вигляд, що я там є і сплю, ну і у тебе теж, певно. 

 — Якщо твої батьки дізнаються, вони мене виженуть, — протягнула я. 

— Я скажу, що змусила тебе, вони не виженуть, — вона склала руки в благальному жесті. — Я чула, там на закритій вечірці сьогодні виступатиме моя улюблена група, “Destiny”, я по вуха закохана в їхнього соліста, ти ж знаєш! А на закритій вечірці буде шанс познайомитись ближче. 

Мені теж дуже подобалась ця група, і сама я б ніколи не змогла потрапити на їхній живий концерт, тож  піддалася на вмовляння подруги:

 — Добре, треба на ліжку так намостити ковдри, щоб, якщо хтось загляне, він побачив фігуру сплячої людини… Не думаю, що твої батьки підійдуть перевірити, ти це чи не ти… Але в мене немає одягу для вечірки…

— Ой, та ти ж знаєш, у мене того одягу стільки, що на цілий показ мод вистачить! Бери, що хочеш! — щедро заявила подруга. 

 — Супер, можна ту блакитну сукню, яку ти торік купила у Франції? — та сукня мені дуже личила, я вже колись приміряла її і крутилась перед дзеркалом, уявивши, що це саме я — спадкоємиця багатих батьків. 

— Бери, — кивнула вона. — Я вдягну нову червону, люблю червоне… 

***

Пізно ввечері, дочекавшись, поки батьки Аліни вимкнули світло і квартира поринула в темряву, ми тихенько прокралися в передпокій, а потім вийшли з квартири. Я була в передчутті пригоди, яких було так мало в моєму одноманітному житті. А Аліні не терпілося познайомитися зі своїм кумиром. 

Ми сіли в таксі і поїхали до готелю, де й мала проходити закрита вечірка. Увійшли туди без проблем, хоча мені було трохи не по собі, здавалося, всі з підозрою поглядають на мене і от-от хтось вигукне: “Що тут робить ця покоївка? Виженіть її геть!” Але насправді ніхто не звертав на мене особливої уваги. Ми з Аліною і її подругою Христиною, яка незабаром приєдналась до нас, пішли до бару, і Аліна замовила нам усім по коктейлю. 

Я стояла, потроху сьорбаючи коктейль і дивлячись на людей, які танцювали посеред залу, і раптом відчула якийсь дискомфорт, ніби хтось дивився мені в спину. Озирнулась і побачила високого міцної статури чоловіка з темним волоссям, який явно стежив за мною. Мені аж стало трохи не по собі, захотілося кудись відійти, щоб він загубив мене з поля зору. 

 — Аліно, ти знаєш цього чоловіка? — я кивнула на “сталкера”, обережно, щоб він цього не помітив. 

Аліна поглянула в його бік і раптом з захватом прошепотіла: 

— Ти про того красунчика, до якого зараз підійшов мій Мстиславчик? Він дійсно тут! О боги! А той красень біля нього на тебе вирячається! 

 — Це ж Демид, — сказала Христя, яка чула нашу розмову. — Він власник цього закладу. Схоже, Емі, він запав на тебе! Він до речі неодружений!

 — Так уже одразу й запав, — знизала я плечима. — Якщо чоловік подивився в мій бік, це абсолютно нічого не означає…

— Якщо він вирячається, нам треба підійти! — рішуче скзазала Аліна. — Ми підійдемо і він нас познайомить з Мстиславчиком!

— Так, ходімо, — Христя вхопила мене за руку і, не слухаючи моїх заперечень, вони потягнули мене в напрямку двох чоловіків. 

— Привіт, — усміхнулась Аліна. коли ми порівнялися з Демидом і Мстиславом. — Схоже, ви нудьгуєте…

— Ми якраз збирались пограти в одну гру, — сказав Демид, поглянувши прямо на мене, коли наші погляди зустрілись, я  відчула. що мені стало жарко, а серце забилося вдвічі швидше. 

— Клас, ми теж хочемо пограти! — заплескала в долоні Христина.  

— Ну, ми не проти, я тоді ще Ветала покличу, щоб грали три на три, — Мстислав підморгнув Христині, а потім поглянув на Демида. — Можна ж, Деме?

— Можна, — кивнув той, так і не зводячи з мене погляду. — Іди за Веталом, а я проведу дівчат до зали. 

— Добре, зараз ми вас наздоженемо, — сказав Мстислав і пішов за своїм товаришем. 

— А що це за гра? — з цікавістю спитала у Демида Аліна. 

— Ну, зазвичай ми граємо на гроші, але з таких красунь брати гроші не комільфо. Будемо на бажання грати. В деберц. Це щось типу покеру чи преферансу. Але харківська версія.

 — Ой, а я не вмію, — вирвалося у мене.

— Нічого, це  парна гра, — усміхнувся Демид. — Поділимось на пари, будеш грати зі мною в команді і ми не програємо…

***

Гравець з мене був кепський, бо я дуже ніяковіла через те, що Демид на мене дивиться, а коли він ненароком торкнувся моєї руки , я відчула, що червонію.