Розділ 18

Я прокинувся від м’якого світла, що просочувалося крізь напівзапнуті штори. Голова важка, ніби після тривалої дороги, тіло злегка затерпло, а дихання Тіни, рівне й тепле, торкалося моєї ключиці. Її голова спочивала на моєму плечі.

Я завмер.

Що я роблю?

Де я?

Очі миттєво розплющилися, і я впізнав кімнату, її кімнату. Її постіль. Її запах. Тіна досі спала, спокійна, беззахисна, злегка зіщулена під тонкою ковдрою. І я був поруч.

Згадка вчорашнього вечора поверталась уривками: ми говорили… про батька, про відповідальність, про страхи… Тіна просто слухала. Я торкався її руки, а вона моєї. Але все було стримано. Чисто. Без наміру. Без пристрасті. Просто потреба поруч.

Я не пригадую, як заснув.

Проковтнув гіркий клубок. Це неправильно. Проти всіх правил. Проти нашої честі. Проти мого слова, яке я дав самому собі.

Я обережно, майже не дихаючи, повільно зсунув плече з-під її голови. Тіна злегка заворушилася, щось прошепотіла незрозуміле, напевно, українською, і знову заснула, втиснувшись обличчям у подушку.

Я подивився на неї. Синці на щоках зійшли, рани загоїлись. Замість страху і болю лише спокій. Вона виглядала... красиво. Справді красиво. Як ніч, у якій хочеш загубитись.

Хитаю головою, змушуючи себе відвести погляд. Це не має значення. Це не має статися. Я не маю на це права. Повільно підвівся. Кожен рух – ніби крадеш себе з місця злочину.

Обережно підійшов до дверей і, не озираючись, взявся за ручку. Та пальці самі здригнулись. Серце билося надто гучно, я боявся розбудити Тіну. Боявся, що вона погляне на мене… так, як дивилася вчора.

Відкрив двері. Ступив у коридор. Тиша, тільки мої кроки й глуха тривога в грудях.

Це все не правильно, — лунало в голові, мов закляття.

Але чомусь... я не жалкував.

***

Я прокинулася від тиші. Здивована, насторожена, ніби щось втратила уві сні. Простягнула руку, поруч нікого. Тільки ледь тепла подушка, де зовсім недавно лежала голова Юсуфа.

Він пішов.

І я не мала права ображатися.

Я сіла на ліжку, обійнявши коліна. Усередині було якось порожньо, ніби хтось увімкнув у мені холод. Хоч я й не чекала чогось більшого, але чомусь було боляче.

Зрештою, Юсуф мав рацію, це все неправильно. І я не мала права мріяти. Навіть дотик його руки вчора ввечері був вже більше, ніж мені дозволено.

Я вмилася холодною водою, аби стерти сліди емоцій з обличчя. Надягла просту сукню й зібрала волосся у низький хвіст. Внутрішній голос радив залишитися в кімнаті, перечекати, поки всі поснідають. Але шлунок нагадував, що я не їла з вечора.

Я спустилася сходами майже навшпиньки. Намагалась не галасувати, аби зникнути так, як звичка веліла, тихо й непомітно. Але варто було ступити в їдальню, як зустрілася поглядом із Юсуфом.

Він сидів за столом із пані Мадіною. Впевнений, зібраний. Ніби й не було ночі, і його обіймів, і мого шепоту українською, який він, певно, не зрозумів.

— Доброго ранку, — тихо промовила я, зупинившись на порозі.

Юсуф легенько кивнув. Його очі торкнулися моїх, але в них ховався внутрішній супротив, ніби він сам не знав, чого хоче. Я вже хотіла розвернутися й піти назад, коли він раптом мовив:

— Залишайся. Сідай.

Я завмерла. На мить. А потім слухняно зробила кілька кроків до столу й сіла на крайній стілець, намагаючись здаватися спокійною.

Зейна з'явилася майже миттєво. Поставила переді мною тарілку зі сніданком, а потім каву.

— Дякую, — прошепотіла я.

Тиша тиснула. Я відчувала погляди. Особливо пані Мадіни. Вона спостерігала, наче зважувала мене знову. Я зловила ще один погляд Юсуфа. Він швидко відвів очі. І це боліло ще більше, ніж якби він і не подивився зовсім.

— Юсуфе, — промовила пані Мадіна. — Що з документами дівчини? Вона ж хотіла повернутися додому. Коли все буде готово?

У грудях щось защемило.

Я зробила ковток кави, хоча горло стиснулося, й рідина обпекла нутро. Я знала, що я тут тимчасова. Знала з першого дня. Але кожного разу, коли мені про це нагадували, біль стикався з гордістю, і мені хотілося зникнути. Просто бути легким поривом вітру. Нічим.

— Скоро, — відповів Юсуф. Його голос був спокійним, майже байдужим. — Я все владнаю.

Я кивнула, втупившись у свою тарілку.

Так, усе владнається.

Я просто гість. Тимчасове непорозуміння в чужому домі. І в його житті.