Глава 4. Будеш моєю

Коли за батьком зачинилися двері, а ми з Габріелем залишилися в кімнаті тільки вдвох, я потягнулася за чашкою, щоб випити трохи чаю і в такий спосіб спробувати приховати своє жахливе зніяковіння.

Аж раптом сталося щось непередбачуване.

Чашка з чаєм, глухо вдарившись об килим, покотилася геть, залишаючи на світлому ворсі руду мокру доріжку. Я ж, тихо скрикнувши, впала на підлогу, притиснута за кисті рук, а губи лорда вп’ялися в мої довгим та пристрасним поцілунком, від якого перехопило подих.

Все, що трапилося потім, було схоже на жахливий сон. Притиснувши мене своїм міцним тілом до підлоги та шалено цілуючи, лорд Лусконте опускався все нижче, безжально жмакаючи шовк. Мої груди, не стримувані корсетом, оголилися, і губи чоловіка потрапили туди! Нестримно пурхаючи поцілунками по моїй ніжній шкірі, чоловік голосно дихав і навіть стогнав!

А я думала: але хіба нас ніхто не чує? Яка жахлива зухвалість! І… що це так боляче мене дряпає?

Тим часом руки Габріеля все міцніше стискали мої зап'ястя, так що я була спроможна хіба що звиватися всім тілом та намагатися крикнути. Але як тільки, набравши в легені повітря, хотіла видушити із себе хоча б звук, мої губи відразу ж накривав наполегливий рот лорда. І як це в нього виходило, що цілував він мене одразу ж і всюди!

Якоїсь миті мені здалося, що його обійми послабшали, я відчайдушно засовала ногами, проте відразу ж була притиснута до підлоги з новою силою.

Моя прекрасна помаранчева сукня була безсердечно зім'ята, спідниця задерлася, оголивши коліна, стегна і навіть живіт.

Поспішаючи вийти до гостя, я не потрудилася одягнути на себе білизну, тому що вирішила: раз під сукнею є підкладка, то можна не одягати корсет і нижньої спідниці теж. Хіба ж я могла  припустити, що валятимуся на підлозі, і незнайомий чоловік зможе побачити моє оголене тіло?!

Від сорому, від усвідомлення того, як я тепер виглядаю, я просто непритомніла, все чіткіше відчуваючи мерзенне дряпання; воно було схоже на те, ніби гострий кігтик кішки намагався встромитися в моє тіло, залишаючи після себе подряпини.

Раптом бажання боротися зникло, і я обм'якла, наче ганчір'яна лялька (їх у моїй шафі було безліч). Напевно, відчувши, що я вже не чинитиму опору, тому що не маю сил, лорд Лусконте відпустив мої руки і, впевнено провівши долонями по грудях та животу, міцно схопив мене за стегна.

- Ой ... - видихнула я. І миттю губи лорда вп'ялися в мої, не дозволяючи видушити жодного звуку.

- Мовчи… - прошипів він мені в обличчя.

І раптом я помітила на вусі чоловіка дуже дивну сережку, зовсім непомітну з першого погляду, оскільки вона дуже щільно прилягала до краю вушної раковини. До того ж прикрасу прикривало волосся, і тільки перебуваючи в безпосередній близькості можна було гарно роздивитися.

 Тепер я змогла розгадати таємницю дряпання кігтів – бо це була кішка. Витончений і граціозний золотий звір ніби розтягнувся по всьому вуху лорда, намертво вчепившись у його плоть крихітними кігтиками, лукава мордочка дивилася на мене з мочки вуха, і в її очах, зроблених із зелених турмалінів, я вловила для себе загрозу. Кіт ніби попереджав мене про щось, втупившись хижим і немиготливим поглядом. Слава богу, хоч паща його була закритою!

Не маючи більше сил витримувати погляд котячих очей, зроблених з дорогоцінного каміння, я опустила повіки. А коли привідкрила  знову, побачила очі Габріеля.

- То ти згодна вийти за мене заміж? – хрипкуватим голосом запитав він.

- Я ... не ... знаю ... - прошепотіла я, намагаючись приховати страх та зніяковіння.

- Якщо ти мені зараз відмовиш ... -  я відчула, як сильні руки стискають мої стегна,- я просто тепер і тут зроблю тебе своєю жінкою! Ти розумієш, про що я?

- Ні… Не треба… прошу… – прошепотіла я і, зібравшись на силі, спробувала випручатися з його обіймів.

А раптом хтось увійде, це ж яка ганьба, думала я, хоч би це був не батько, адже побачивши таку картину, він уб'є цього чоловіка!

Я обережно оперлася на лікті, напружила коліна… Але лорд Лусконте вловив провокаційний рух, і ще міцніше притис мене до килима.

- Так, значить, ні?.. - прошипів він.

Раптом я пригадала те, за чим  неодноразово й таємно підглядала з вікна ванної кімнати, те, чого мені ще не можна було бачити. І я потім навіть сповідалася в тому духівнику, згораючи від сорому та покірно погоджуючись на будь-яку покуту, здатну очистити мене від гріхів. Але сни, що турбували мене потім уночі, відроджували у свідомості трепет двох тіл - чоловічого і жіночого, той сороміцький танець, а моє тіло палало від бажання.

Я стогнала та борсалася уві сні, так що згортала простирадла, а служниці, що прибирали вранці мою постіль, дивувалися, міркуючи, чим же таким я займалася всю ніч. А я... Я не знала, як заспокоїти своє розпалене тіло, яке прагнуло заборонених дотиків і таємничих пестощів.

- Твоє останнє слово?!.. –проводячи пальцем по моїх вустах, пристрасно прошепотів чоловік, і раптом я зрозуміла, що ще мить, і я сама здамся на його волю.

Зганьблена у своєму ж замку, а потім знеславлена, може навіть покинута, як непотрібна використана річ. Адже так воно й могло статися, бо навряд чи ТАКИЙ чоловік, та ще й досягнувши свого, візьме мене потім заміж. Він - лорд, наймогутніший, найбагатший у королівстві, зможе одружитися з будь-якою незайманою дівчиною, яку вибере.

«А потім Ліза, або Наталя стануть наді мною насміхатися, прогулюючись на балу попід руку з лордом Лусконте - свої законним чоловіком, - промайнуло в моїх думках. – А я перетворюся на посміховисько, стану страшною ганьбою для своєї сім'ї!»

Обличчя Габріеля було над моїм, і наші дихання злилися воєдино – його натужне, гнівливе, і моє – трепетне, уривчасте, слабке. Ось він поцілував мене вкотре, і золота сережка боляче дряпнула шкіру.

Вловивши краєм ока якийсь рух біля вікна, я подивилася туди, сподіваючись, що це хтось із наших слуг – побачивши такий зухвалий напад на свою улюблену пані, вони, звичайно ж, перешкоджають насильству.