Глава 3. Сукня королеви

Ця сукня була привезена з Китаю, і я купила її випадково.

Вибираючи нитки, я раптом помітила пухкий, надірваний в одному місці згорток (напевно, в трюмі корабля прогризли миші), що лежав геть осторонь від решти товару; крізь дірку в цупкому папері виднілася незвичайно барвиста тканина.

Я підійшла ближче та була неабияк вражена, я просто не могла відвести погляду.

- Що це? - запитала я у жовтошкірого коротуна, що увесь час мружився та запобігливо посміхався, нервово смикаючи себе за тоненьку косичку.

- Це? Ой, біда-біда! – продавець швидко сховав згорток від сторонніх очей, накривши його шматком білого полотна. - Я ще не перевіряв цей товар, але там – сукня для королеви, – прошептав він, довірливо нахилившись до мого вуха.

- Як? Але ж така коштовна річ може бути невідворотно зіпсованою.

- Я й сам цього боюся… - здавалося, коротун ось-ось міг вибухнути голосним плачем від розпачу.

Одягнений у яскраву сорочку червоного кольору, з вишитими на ній золотом двома драконами, він був схожий на багатія. І навіть край його білих штанів, що виглядав з-під довгого каптана, розстебнутого на животі, був прикрашений химерними фіолетовими нашивками.

Так, одяг людей з Піднебесної відрізнявся незвичайним кроєм і барвистістю, іноді я навіть запозичувала деякі сюжети для своїх вишивок, з малюнків - зображених на барвистих хустках, віялах і навіть безцінних відрізах шовку. А що вже казати про жіночі сукні, розфарбовані незвичайними візерунками!

Дивовижні квіти, танцюючі лелеки, загадкові водоспади з золотими рибками, що в них плавають, - самі по собі ці картини викликали величезний інтерес і коштували чимало.

«Напевно, гарна природа Східної країни надихає її художників зображати такі витончені мініатюри», – думала я, довго розглядаючи коштовні товари.

Тим часом купець переступав з ноги на ногу, смикав себе за халат і, запобігливо посміхаючись, увесь час кидав короткі й нетерплячі погляди на прикритий тканиною згорток.

Я розуміла, що продавець дуже хотів якнайшвидше мене позбутися - взяти хороші гроші за нитки та кинутися перевіряти свій безцінний товар.

Але я загорілася бажанням побачити сукню.

- А можна мені поглянути? - запитала я у китайця, який на одних тільки проданих мені нитках заробляв цілий статок.

- Ні-ні, пані, - китаєць похитав головою, немов іграшковий бовдур. – Цей товар не для продажу, ви ж розумієте.

- Але ж я тільки погляну… - беручи в руки ще кілька зайвих мотків, я, не відриваючись, дивилася на бажану річ. - Та й вам теж треба поглянути, а раптом сукня втрачена безповоротно?

– Ой, тільки не це! - застогнав китаєць і, мабуть, не зумівши впоратися з нервами, покликав мене за перегородку і таки взявся розшивати тюк при мені.

Ось продірявлений мішок був відкинутий убік, зашелестів обгортковий папір; китаєць обережно взяв сукню до рук, вона одразу ж розвернулася на всю довжину – і тут перед моїм поглядом постало диво!

Незвичайно насиченого кольору, помаранчева тканина сяяла і струменіла, немов молодий мед, переливаючись і виграючи м'якими складками. Під шовком була найніжніша підкладка з майже прозорої, але міцної тканини, край широкого декольте і поділ просто пінилися, такими незвичайно красивими та витонченими були мережива!

- Чи можна мені бодай доторкнутися до сукні? – прошепотіла я. І коли продавець ствердно кивнув,

затамувавши подих, я обережно взялася двома пальцями за спідницю, і аж обомліла від незвичайного відчуття - це було, наче як доторкнутися до чогось живого та невагомого водночас.

- Ой, біда ... - тим часом почав зітхати продавець, клацаючи язиком і закочуючи від горя очі.

Простеживши за його поглядом, я побачила те місце, яке все-таки було зіпсоване. Це була невеличка дірка на ліфі, і ще одна трохи нижче, кілька ледь помітних плям, яких не мало б бути, і ще… запах мишачої сечі.

- Підлі гризуни?.. – я навіть поспівчувала, бо ж напевно - цю сукню королеві вже не подаруєш.

- Горе мені! - заплакав раптом китаєць, і сукня вислизнула із його рук.

Я ж продовжувала триматися за її край, тож безцінна річ опинилася в моїх руках. Приклавши, хоч і досить зіпсоване, але все-таки пречудове вбрання до себе, я просто обомліла - і загорілася бажанням будь-що-будь придбати його собі. Тим більше, що сукня була якраз мені в пору!

- Не журіться і не побивайтеся ви аж так, - заспокоїла я китайця.

- Ой, як же не побиватися? Адже це просто скарб, вартість якого годі виміряти грошима, якби ж ви знали. А тепер… хіба тільки викинути?

 -  Не треба нічого викидати, я викуплю у Вас цю сукню.

- Ох, красуне, - коротун не переставав плакати, - це ще й не мій товар! У палаці імператора Шин наймайстерніша кравчиня шила цю сукню! А шовк… Шовк для нього був виготовлений із коконів, зібраних на світанку найбільшого свята у році - імператорськими доньками власноруч! А мережива! Адже вони теж – з найтоншого шовку!

- Я гідно заплачу тобі за цю річ.

- Ні, сукня уже куплена, її не можна продати, вона призначалося для королеви і ні для кого іншого. А я … я не зміг належно зберегти товар.

- О, то все аж так?

- Горе мені! Смерть мені!

- Не засмучуйся, - я, як могла, заспокоювала купця, розуміючи його відчай, і врешті мені прийшла ідея.

- Чуєш, то королева конче має отримати цю сукню?

- Таааак…- китаєць обривав останні волосини зі своєї кіски.

- І вона отримає.

- Яааак?

- Завтра ми з батьком їдемо до королеви, і я попрошу в неї це плаття - для себе. Адже в мене день народження – шістнадцять років! І ти – поїдеш із нами. Не бійся, я зможу переконати королеву подарувати сукню мені. Я її вмовлю, отримаю згорток - а ти будеш врятований.

Так воно потім і сталося. Ця сукня була найціннішим і найдорожчим для мене подарунком.

Служниці обережно випрали сукню та виполоскали у ароматній воді, а дірочки я сховала, прикрасивши порвану тканину жовтими квітами, вишитими мною шовковими нитками, купленими у цього ж китайця, і сукня від цього стала ще красивішою.