Розділ 51. Оголошую вас…

Настоятель каплиці вийшов з кімнати, і Ніколетт залишилася віч-на-віч з Дідьє. Хух, перепочинок. Як же не хотілося ставати дружиною цього підлого жадібного відставного генерала. Так сильно не хотілося, що голова почала інтенсивно працювати. Проте конкретного плану дій виробити не вдавалося. Першою прийшла думка просто тягнути час, сподіваючись, що хтось прийде на допомогу. Але хто? Теодор упевнений, що Ніколетт перебуває в маєтку татуся і почне бити на сполох лише пізно ввечері, коли не дочекається її в каплиці. І гірше того, він може подумати, що Ніколетт не прийшла, тому що передумала ставати його нареченою. Але навіть якщо він і кинеться її шукати, то хіба знайде? Звідки йому знати, що вона зараз перебуває в каплиці Тієн-лу-Ше?

Залишалася ще віддана Дороті. Але вона на даний момент, імовірно, так само, як і Ніколетт, відходить від снодійного. Тепер Ніколетт здогадалася, як так вийшло, що вони обидві синхронно заснули. Сонний порошок був підсипаний у глечик з водою, з якого дала напитися селянка, що зустрілася дорогою. То он чого вона так наполягала, щоб мандрівники освіжилися колодязною водою. Спека змусила погодитись на її пропозицію і кучера, і Дороті, і Ніколетт. Де ж тепер її вірна служниця? Їх із кучером так і залишили приспаними на дорозі?

— Я чекаю, — Дідьє сів у крісло навпроти і закинув ногу на ногу. — До того ж, хочу нагадати вам, юна леді, я не люблю чекати.

Його поза свідчила про інше. Не схоже було, що йому так вже сильно не терпиться якнайшвидше одружитися. Очевидно, що генералу не потрібна Ніколетт, і придане саме собою теж не потрібне. Картина цікавить його лише як спосіб добратися до скарбів Фамілієна. Але на картині він не знайде чіткої вказівки, де шукати схованку — там буде магічний тайнопис, який ще треба розшифрувати. А вміння читати тайнописи — рідкісний дар, яким, на щастя, володіє Ніколетт. У неї дозрів план!

— Пане Дідьє, давайте начистоту, адже ви влаштували все це з однією єдиною метою — заволодіти скарбом з легенди, чи не так? — Ніколетт намагалася говорити спокійно та впевнено. Людині, яка звикла командувати, не можна показувати слабкість. — До речі, звідки ви стільки знаєте про легенду?

Генерал, мабуть, не здивувався, в який бік повела розмову Ніколетт. Їй здалося, що він навіть чекав такої теми.

— Я категорично не підтримую, що останнім часом увійшло в моду давати юним леді освіту. Жінка не в змозі правильно розпорядитися знаннями, і для її ж блага краще залишатися неосвіченою. Я хотів би мати справу саме з такою леді, але якщо вже ви виявилися досить обізнаною, говоритиму з вами на чистоту. Так, мені потрібні скарби Фамілієна. Я вважаю, що маю на них право, тому що я нащадок його першої законної дружини, на відміну від теперішнього господаря замку Рош-ді-Вуар — сина порочного зв'язку лорда і служниці.

Так от, виявляється, чому Дідьє так несамовито полює за скарбами і володіє набагато більшим обсягом інформації, ніж сказано в легенді. Мабуть, у їхньому роді з покоління в покоління передавалися подробиці подій тих днів.

— Наскільки мені відомо, лорд Фамілієн і його перша дружина не мали дітей, — заперечила Ніколетт.

— Так, не мали. Але після розлучення вона вийшла заміж вдруге, і я нащадок цієї гілки. Однак це не змінює справу. Якийсь час вона була дружиною лорда Фамілієна, а отже, мала право претендувати на частину його статку. Суддя свого часу розсудив інакше. Але я відновлю справедливість. Ми відновимо, — процідив генерал.

Ця маленька поправочка сказала багато про що. Дідьє знає про дар Ніколетт читати магічні тайнописи і збирається цим скористатися.

— Сподіваюся, ви розумієте, про які багатства йдеться, — продовжив генерал. — Статкам лорда Фамілієна заздрив сам король. А в таємному місці заховано найцінніше, що було у лорда. Коли скарби стануть моїми, ви, як моя дружина, будете забезпечені всім необхідним. А якщо проявлятимете належну юній леді слухняність і покірність, то ще й час від часу отримуватимете подарунки.

— Ні, пане Дідьє, у вас не вийде зробити з мене дружину, яка б вас влаштовувала…

— Не терплю, коли мені перечать, — миттєво підхопився на ноги генерал. — Ви негайно станете моєю дружиною. Святий отче, — покликав він.

— Зачекайте, — Ніколетт намагалася говорити спокійно, без панічних ноток в голосі. Саме час було розпочинати свою гру. — Я потрібна вам, щоб прочитати магічний тайнопис, чи не так, пане Дідьє? Напис, який знаходиться під шаром жовто-зелених смуг? — Вона кивнула на картину.

Настоятеля, що з'явився на поклик, генерал одразу відправив назад за двері. Слова Ніколетт його явно зацікавили.

— Та ви, я бачу, вже знаєте таємницю полотна, — хмикнув Дідьє. — Тим краще. Ви як слухняна дружина повинні будете прочитати для мене напис.

— Я маю іншу пропозицію. Я прочитаю тайнопис, але за умови, що ви відмовитеся від ідеї одружитися зі мною. Ви складете документ, в якому буде написано, що розриваєте договір про заручини і більше не маєте жодних претензій ні до мене, ні до мого батька. Коли такий документ буде у мене на руках, я розшифрую тайнопис. Після чого ви відразу відпустите мене, надавши екіпаж і кучера.

Генерал подивився на Ніколетт із хижим прищуром. Підвівся з крісла і вийшов з кімнати. Куди це він? Писати розписку, що не претендує на Ніколетт? Невже вийшло?

Дідьє повернувся за кілька хвилин із довгастою непрозорою посудиною в руках. Що там була за рідина? Напевно, не проста вода. Генерал змочив ганчірку і почав протирати нею картину. Жовто-зелені смуги з шипінням розчинялися. У Ніколетт подих перехопило. Під верхнім шаром справді виявився ще один, на який рідина не діяла. Невдовзі погляду відкрилося легендарне полотно. Велично похмурий замок Рош-ді-Вуар гранітною скелею ніби нависає над навколишніми дрімучими лісами. Темно-бордові стіни трохи підсвічені останніми променями призахідного сонця. Ще кілька хвилин і все навколо порине в таємничу темряву. Від картини просто віяло таємницею.