Розділ 49. Я ніколи не скажу «так»!

Ніколетт розплющила очі і розгубленим поглядом дивилася вперед. Де вона? Чому не впізнає кімнату, де знаходиться? В голові паморочилося і відчувалася сильна слабкість. Руки, що лежали на м'яких підлокітниках крісла, здавались такими важкими — не ворухнути. А ноги, навпаки, — невагомі, ватяні. Піднятися з крісла навіть і намагатися не варто було. Але не це шокувало найбільше — Ніколетт виявила, що одягнена у вінчальну сукню. Білий шовк обплутав з ніг до голови. Що відбувається?

Вона покрутила головою. Навколо панувала напівтемрява. Гарне мозаїчне вікно пропускало в кімнату останні промені сонця. Значить уже вечір. А що було до цього?

Ніколетт напружила пам'ять. Та сильно гальмувала, але все ж таки почала потроху видавати події, що відбулися з ранку. Відразу після сніданку вони разом із Дороті вирушили в маєток татуся. Треба було поговорити з ним про картину-посаг — дізнатися, звідки взялося полотно.

Поїздка проходила без особливих пригод. Дороті, як це зазвичай буває з нею в дорозі, задрімала, розморена на сонечку. І Ніколетт довелося проводити час, милуючись придорожніми краєвидами. Незабаром вона сама теж почала позіхати. Прилягла на плече Дороті і заснула... Все. Більше Ніколетт нічого не пам'ятала.

Що могло статися далі? Куди завіз її кучер, поки вона спала? Навіщо її переодягли у вінчальну сукню? Це сюрприз Теодора? Але ж вони поки що збиралися тільки заручитися, а не одружитися. Інтуїція підказувала, що до поточних пригод причетний зовсім не Тео. Схоже, Ніколетт втрапила у великі неприємності. Вона вже набрала повітря в легені, щоб покликати на допомогу, але двері відчинилися, і в кімнату зайшов генерал Дідьє. Святі небеса! Ні! В костюмі нареченого. Ніколетт заплющила очі, сподіваючись, що це страшний сон. Але коли розплющила очі, Дідьє, як і раніше, стояв перед нею в чорному фраку і червоній краватці — необхідному атрибуті нареченого.

— Я радий, юна леді, що ви вже отямилися. Думаю, можна розпочинати.

— Що починати? — голос пролунав хрипко. У горлі пересохло.

— Шлюбну церемонію, — так, ніби мова про щось очевидне, сказав генерал.

— Пане Дідьє, будьте люб’язні пояснити де я і що відбувається, — обурилася Ніколетт.

— Ви в каплиці Тієн-лу-Ше. Її настоятель вже готовий розпочати шлюбну церемонію. І моя вам порада, юна леді, звикайте виявляти лагідність і покірність, коли розмовляєте зі мною, своїм майже чоловіком.

Чоловіком? У Ніколетт в очах потемніло.

— Ви ніколи не станете моїм чоловіком! Ви викрали мене. Це злочин! Ви відповісте за це по закону!

— По закону? — перебив Дідьє. — Ви знаєте закон, який забороняє нареченому супроводжувати свою наречену туди, куди він вважає за потрібне?

— Але ж ви не мій наречений! Коли татко дізнається…

— Ваш батько знає, — роздратовано перебив Дідьє.

Татко знає про викрадення? Ніколетт розгубилася. Генерал відразу скористався її збентеженням, щоб піти у наступ.

— Послухайте, Ніколетт, хоч я і вважаю, що юній леді належить виконувати волю батька і нареченого беззаперечно і без питань, але все ж таки візьму на себе місію пояснити вам ваше становище. Як ви знаєте, ще кілька днів тому ми з вашим батьком уклали договір про заручини, згідно з яким я стаю вашим нареченим, отримую посаг, і ми погоджуємо дату весілля. Цей договір був скріплений підписом вашого батька та мого. Про що я вам і повідомив, коли приїжджав у замок Рош-ді-Вуар.

— Але татко розірвав той договір.

— Він не мав юридичної підстави зробити це в односторонньому порядку без вагомих причин. Він послався на те, що ви вже зв'язані іншою обіцянкою, даною раніше — мав на увазі ваші таємні заручини…

— Так! — перебила Ніколетт. — Я заручена, тому татко і анулював ваш із ним договір.

— Ні, ви не заручені, юна леді! Брехня — це ще одна вада, яку мені доведеться у вас викорінювати, коли станете моєю дружиною, — люто подивився генерал.

— Заручена! — уперто промовила Ніколетт.

Ну майже. Вже сьогодні ввечері вони з Теодором збиралися дати одне одному обітниці біля вівтаря.

— Є свідок, який готовий на священних книгах присягнутися, що заручини, про які ви всім розповіли — фіктивні.

Що це за свідок? Генерал має на увазі того слугу, який для нього шпигував у замку Рош-ді-Вуар? Підслуховував, винюхував та доносив?

— Ваш батько був дуже засмучений тим, що ви йому збрехали. Мій свідок розповів йому про справжні причини вашого перебування у замку та про те, яку угоду ви уклали з господарем замку. Така поведінка дочки завжди ганьба для батька. Але я втішив його тим, що візьмуся за ваше виховання, щойно ви станете моєю дружиною. І за кілька місяців батько вас не впізнає.

Шпигун розповів таткові, що жодних заручин не було? У Ніколетт серце зайшлося. Уявляла, як батько засмутився. Але все одно їй не хотілося вірити, що він дав згоду на її шлюб із Дідьє.

— Ви сумніваєтеся, що ваш батько визнав правомірність нашого з ним договору? — генерал здогадався, про що вона подумала. — Сподіваюся, це стане для вас доказом, — він підійшов до прямокутного предмета, що стояв на підлозі біля стіни, і стягнув з нього тканину.

Ніколетт впізнала злощасну картину.

— Як бачите, він забрав ваш посаг у Домініка, щоб передати його мені. Домінік, до речі, теж залишився дуже розчарований вами та вашими аферами. Батько був змушений розповісти йому про те, що заручини були фіктивними. Уявляю, як вашому татові довелося червоніти за свою дочку. Втім, це насамперед його провина. Якби він був з вами суворішим, подібних конфузів вдалося б уникнути.

Генерал підійшов до дверей і покликав:

— Настоятелю Манульє, можна починати.

У кімнату зайшов старець у білій з позолотою хламіді, в якій святі отці зазвичай проводять шлюбну церемонію. Ніколетт відчула, що справи кепські.

— Я ніколи не скажу «так»! — заявила вона таким тоном, щоб генерал навіть і не сподівався на її згоду.

Дідьє поставився до демаршу спокійно, наче передбачав такий розвиток подій.