Розділ 47. Цього разу повернеться

Ніколетт крадькома промокнула очі хусткою. Але Теодор встиг це помітити.

— Вас щось засмутило?

Він стрімко пройшов до кімнати і озирнувся, ніби шукав кривдника. Вона піднялася йому назустріч. Теодор був людиною, з якою їй насамперед хотілося поділитися несподіваним відкриттям.

— Так. Продовження історії лорда Фамілієна. Знайшлися папери, яких бракувало.

— Де? — на обличчі Теодора застигло здивування.

— Ви не повірите. У моєму посагу.

Ніколетт переказала слова Бернанда, що аркуші випали з картини, коли в неї під час транспортування в карету відвалилася задня стінка через надмірний натиск і старання слуги-богатиря.

— І не питайте, звідки вони там. Я сама здивована не менше за вас.

— Але ви хоча б знаєте, як полотно потрапило до вашого батька?

— Ні, — Ніколетт розвела руками. — Раніше я цю картину не бачила. Першої миті навіть запідозрила, що татко міг сам її намалювати, — губ торкнулася усмішка.

Теодор взяв папери до рук, погортав не поспішаючи. В очах горіла цікавість.

— Ви вже прочитали?

— Лише частину.

— Тоді… — він сів на софу і поплескав долонею праворуч від себе, — …пропоную вивчати історію разом.

Ніколетт прийняла запрошення — присіла поряд.

— Читайте, — Теодор передав їй папери і зручно відкинувся на спинку софи, показуючи, що приготувався слухати.

— Вголос? — зніяковіла Ніколетт, пам'ятаючи, що в тексті є відверті епізоди.

— Так.

— Чому я? — заперечила несміливо.

— Ви ж мій працівник, — безсоромно скористався службовим становищем Теодор.

Взагалі-то, Ніколетт найняли писарем, а не читцем, але сперечатися не стала. Вона почала з першого аркушу і знову, тепер уже вголос, прочитала про хвилюючу ніч Фамілієна та його пташки. Теодор слухав так уважно, так пильно дивився, що Ніколетт відчувала сум'яття і трепет, а щоки повільно заливав рум'янець.

— Бажаючи показати, що Лілая для Фамілієна — єдине кохання, він подарував їй свій сімейний перстень, — прочитала вона черговий рядок і мимоволі перевела погляд на руку Теодора, яка лежала на софі, поряд із колінами Ніколетт.

— Вважаєте, йдеться про нього? — він показав очима на перстень.

Ніколетт кивнула. Вона практично не мала сумнівів.

Хотілося, щоб історія зупинилася на цьому зворушливому моменті. Але очі вже бігли далі, до того сумного епізоду, до якого встигла дійти Ніколетт, коли читала історію сама.

— Коли Фамілієн повернувся від батька, виявив, що Лілая зникла.

Мабуть, у Ніколетт знову б защипало очі, але вона раптом відчула, як рука Теодора накрила її руку. І стало не до сумних думок. Тут би якось із серцем, що розігналося в шаленому ритмі, впоратися.

— Як ви вважаєте, чому вона зникла? Адже кохала, — голос Теодора діяв так само хвилююче, як і дотик.

— Вона не могла залишитися. Продовжувати бути сірою мишкою, непомітною покоївкою, чекати рідкісних хвилин, коли господар замку за спиною своєї дружини зможе приділити їй увагу? Таке існування не зробило б щасливим ні його, ні її.

— Ви б на її місці теж зникли?

— Так.

Тепло, що випромінювалося від долоні Теодора, розтікалося по всьому тілу і хвилювало Ніколетт. Вона трохи поворухнула пальцями, даючи зрозуміти, що руку давно вже час прибрати, але Теодор і не подумав цього робити. В душі Ніколетт обурювалася від такої безцеремонності, але замість того, щоб вимагати дотримуватися пристойності, вона вирішила висловити невдоволення провокаційним запитанням:

— А що б ви зробили на місці лорда Фамілієна? Як повелися б, якби кохана зникла?

— Постарався б не дати їй зникнути, — Теодор трохи стиснув руку Ніколетт, ніби вона і є його коханою і збирається зникати. — А якби таки зникла, шукав би.

Вони обоє розуміли, що у випадку Фамілієна все було не так просто. Навіть якби він знайшов Лілаю, що б це змінило? Він був, немов путами, зв'язаний сімейними узами.

Ніколетт продовжила читання.

Після зникнення Лілаї, Фамілієн не занепав духом. Він вирішив боротись. І для початку розірвати шлюб. І хоч у ті часи розлучитися було нелегко, але лорд сподівався на успіх. Він задіяв своїх найкращих адвокатів. На превелике щастя, на той момент у них із дружиною не було дітей, і після ночі зі своєю пташкою він більше жодного разу не був близький з дружиною. Бездітний шлюб було розірвати трохи легше, і адвокати досягли позитивного рішення.

Одночасно зі шлюборозлучним процесом Фамілієн вів постійні пошуки своєї пташки, що полетіла від нього. Але ніяк не міг знайти. Якби вона була знатною дамою, навряд чи змогла б зникнути безслідно. Але як знайти скромну непомітну покоївку? Хто міг знати про її долю? Дні йшли, зливалися в місяці, Фамілієна охопила туга. Але він знайшов для себе віддушину, яка допомагала боротися з виснажливим очікуванням — живопис. У лорді зненацька відкрився талант художника. Весь вільний час він проводив з мольбертом біля полотна та створив цілу серію чудових полотен.

Так минуло кілька років. Фамілієн не втрачав надії. У своїх бунтівних фантазіях він уявляв, що одного разу вночі без стуку, без дзвінка, без попередження відчиняться двері, і на порозі його спальні з'явиться вона — його екзотична пташка, що відкрила всі замки перстнем-ключем , який він подарував їй.

Був день, як день. Починався повсякденно, але з самого ранку Фамілієн мав дивне передчуття. Воно було настільки хвилюючим, що лорд мало не скасував намічену на вечір поїздку в театр. До столиці на гастролі прибула трупа з острівного королівства. Очікувався аншлаг. До столиці вже докотилися чутки, що артисти привезли чудову оперету, якій аплодував сам король острівного королівства.

Фамілієн вирішив все ж таки не пропускати виставу. Коли він зайняв місце в глядацькій залі і пробіг очима програму з лібрето, був надзвичайно здивований. Вона разюче нагадувала історію, що трапилася з самим Фамілієном. Але ще більшим одкровенням стало те, що сталося далі. Актори вийшли на сцену, і у виконавиці головної ролі він упізнав свою екзотичну пташку. Серце перестало битися. Святий Боже! Яка вона була прекрасна! Як вона співала! Зал вибухав оваціями, тричі викликаючи її на біс.