Розділ 45. Ведмідь неотесаний

Бальний зал виблискував сотнями вогнів, що відбивалися в натертій до дзеркального блиску підлозі. Леді у розкішних сукнях, джентльмени у парадних камзолах. Музика, усмішки, реверанси, перешіптування — ух! Ніколетт ще не доводилося бувати на таких грандіозних прийомах. Мабуть, у неї зараз серце зайшлося б у скаженому ритмі від хвилювання, якби не Маріелла. Та так тремтіла, що про свої почуття довелося забути — треба було всю увагу приділити сестрі.

Тато вже розповів їй, що заручини з Андре розірвано і йдуть переговори з паном Валуа. Краще б не казав. Маріелла тепер помирала від страху та збентеження.

— Він теж запрошений на прийом, — прошепотіла безкровними губами, коли вони увійшли до бальної зали.

Колись сестра була дуже дружною з Валуа. Маріелла зізналася, що досі згадує їхні спільні прогулянки. Він був незграбним юнаком. Трохи нерішучим, але добродушним. Згодом батьки відправили його до столиці вчитися. Маріелла та Ніколетт не бачили його вже кілька років. І ось він знову повернувся до рідного маєтку і почав з того, що посватався до Маріелли. Цікаво, як він змінився за цей час?

Ніколетт видивлялася його серед гостей. У Маріелли духу вистачало лише на те, щоб розглядати носи своїх туфель і нескінченно поправляти складки на спідниці. Сестра вже встигла переконати себе, що як тільки Валуа побачить її, одразу розчарується.

— Він стільки років прожив у столиці. Звик до товариства найвишуканіших леді! — журилася вона.

— Ти анітрохи не гірша за будь-яку столичну модницю, — заспокоювала Ніколетт.

Світло-блакитна з ніжним мереживом сукня дійсно дуже личила сестрі, хай і не коштувала шалених грошей.

— І до того ж, не забувай, це не татусева ініціатива, — підбадьорила Ніколетт. — Валуа сам посватався.

Маріелла лише сильніше зблідла.

— Він думає, що я стала красунею, а я як була гидким каченям, так ним і залишилася.

Ніколетт ніяк не могла підібрати слова, щоб переконати сестру, що до каченяти їй далеко, але, на щастя, цієї миті до них підійшла Августа і почала з компліменту Маріеллі:

— Як тобі личить блакитний!

Ще кілька щирих захоплень, і Маріелла хоч трохи підбадьорилася.

Маестро оголосив перший танець, і зал почав рухатися. Погляд Ніколетт одразу вихопив із загальної вируючої маси трьох джентльменів, які дружною колоною прямували в їхній бік.

У першому вона впізнала Валуа. Правду кажучи, за ці роки сусід не сильно змінився. Став вищим і ширшим у плечах, але рухи все такі ж незграбні, а обличчя, як і раніше, просте і добродушне.

Проте Маріелла дійшла зовсім іншого висновку.

— Яким він став красенем! — чи то з переляком, чи то з захопленням видихнула вона.

— Дозвольте запросити вас на танець, юна леді, — Валуа схилив голову і простягнув руку.

Маріелла навіть не ворухнулася. Врешті Августі довелося легенько підштовхнути її в спину. Точніше, не зовсім і легенько. Рівно з такою силою, що сестра не втримала рівноваги і змушена була, щоб не впасти, зобразити подобу реверансу.

Валуа не розгубився — вирішив вважати балансуючі рухи Маріелли згодою на танець, і, підхопивши її за руку, повів на середину зали.

Наступним кавалером, що підійшов до панянок, був Матіс. Такої широкої усмішки Ніколетт ще на його обличчі не бачила. Августа теж премило усміхнулася йому, проте прийняти запрошення на танець відмовилася.

— А як же ваша Адель, мілорде? Я думала, ви весь вечір танцюватимете з нею.

Матіс, схоже, був готовий отримати відмову. Але здаватися не збирався.

— Коли я зустрів вас, Августо, інші юні… е-ем… і не дуже юні леді перестали для мене існувати.

На цьому обмін репліками не припинився, але увага Ніколетт перейшла на Теодора, який підійшов слідом і теж із запрошенням на танець.

Строгий парадний камзол поверх білої шовкової сорочки, рівно вкладене волосся, стримана усмішка — сьогоднішній Теодор зовсім не був схожий на вчорашнього скуйовдженого в простому одязі, з яким Ніколетт стежила за шпигуном. Але коли він притиснув її до себе і закружляв по залі, хвилювання охопило не менше, ніж коли вона впала на нього біля альтанки. Добре, що це хвилювання заважало думати, а то б Ніколетт дійшла зовсім невтішних висновків, що її захоплення господарем замку набирає обертів.

Жар його долоні відчувався навіть через тканину сукні. Тепле дихання лоскотало вухо, коли йому раптом спадало на думку шепнути їй якийсь комплімент. Його погляд раз у раз безцеремонно завмирав на її губах, ніби він хотів нагадати їй про вчорашнє. Обурливо приємні відчуття.

— Сьогодні усі ваші танці — мої, — безапеляційно заявив Теодор, коли музика закінчилася.

— Чому?

— Тому що сьогодні п'ятниця і згідно з договором я маю на вас повне право. Сьогодні ви не лише мій писар, — безсоромно нагадав він, не поспішаючи випустити її руку зі своєї.

Однак Теодору не вдалося втілити свою погрозу в життя. Не встигла заграти музика нового танцю, до нього підійшов Домінік та попросив приділити йому кілька хвилин.

— Я так і не встиг поговорити з тобою про картину.

Ніколетт здогадалася, що Домінік зібрався просити сина поступитися йому полотном «Рання осінь у лісі».

Поки чоловіки розмовляли, трапився ще один інцидент. Маріеллі, що захекалася і збентежилася після танцю, Валуа приніс полуничного соку. Обоє були такі схвильовані, що передача склянки не пройшла гладко. Сік пролився на сукню сестри. Вона завмерла в розгубленості, а Валуа витяг з кишені хустку і почав терти поділ, від чого як поділ, так і щоки Маріелли ставали дедалі червонішими.

Ніколетт довелося втрутитися. Вона забрала сестру у свої покої переодягнутися. Але підібрати підходяще вбрання не вдавалося. У них із Маріеллою були різні розміри та зріст. Єдина сукня, яка виявилася більш-менш нормальною за розміром, виглядала надто буденно для балу. Довелося змиритися, що розваги на сьогодні для сестер закінчилися.

Однак те, що сталося далі, вразило сильніше, ніж будь-яка розвага. У двері постукали — на порозі з'явився один із слуг, Бернанд. Він був дуже збентежений і засмучений. Перетоптувався з ноги на ногу і бурмотів щось незрозуміле.