Розділ 44. Удар долі

Теодор не дуже любив влаштовувати прийоми. Особливо такі грандіозні, як сьогоднішній, коли для розваги гостей передбачений не лише пишний обід, а й танці. Але саме сьогодні його, як не дивно, не дратувало наближення танцювального вечора. І він навіть знав, чому. Причина в маленькій невгамовній юній леді, яка з недавніх пір живе в замку і з якою йому доведеться зображати на балу нареченого і наречену. Отже, можна буде танцювати лише з нею, притискаючи до себе трохи тісніше, ніж дозволяє етикет. Після вчорашнього спільного падіння і того, що було одразу після, він тільки про це і думав — про те, щоб притиснути її до себе тісніше, а ще краще повторити те, що сталося. Навіть шкода було, що більше не доведеться разом стежити за шпигуном. Сьогодні вночі Теодору вдалося вирахувати, хто зі слуг був підкуплений генералом Дідьє і доповідав йому про чутки, що гуляли замком.

Матіс теж чекав наближення балу з неприхованим нетерпінням. Допомагав Теодору з організацією — весь ранок був на підхваті. Вони йшли в обідню залу перевірити, як слуги справляються із сервіруванням столів, коли Матіс зізнався:

— Збираюся сьогодні почати офіційно залицятися до Августи.

Для Теодора це не стало новиною. Лише сліпий не помітив би, який брат захоплений племінницею короля. Але в неофіційному спілкуванні Матіс поки не надто досягнув успіху. Августа продовжувала тримати дистанцію. Її можна зрозуміти. Вона з самого початку знала, що Матіс намагався уникнути заручин, найнявши служницю виконати роль коханої.

— Ти вже розповів батькам, що за юну леді ти представив їм минулого разу?

— Поговорив поки що лише з мамою.

— І як?

— Пожурила, але не сильно.

— Не сильно?

— Ага. Так і сказала, що не сваритиме мене, хоч і заслужив, бо за неї це зробить батько, щойно дізнається, що я намагався їх ошукати.

— Вона права. Батько лютуватиме. Мало тобі не буде.

— Нічого, переживу. До речі, ти не бачив його? Потрібно встигнути поговорити з ним до початку балу.

— Годину тому я залишив його у галереї.

Матіс кинувся у вказаному напрямку.

Однак, мабуть, вони з батьком все ж таки розминулися. За деякий час Теодор зіштовхнувся з батьком у коридорі. Той виглядав дуже схвильованим.

— Тебе шукав Матіс. Хотів поговорити, — кинув Теодор на ходу. — Знайшов?

— Ні. Я також хотів би з ним поговорити. Але потім. Спочатку треба перекинутися парою слів із тобою. Тет-а-тет, — батько потягнув сина в бік кабінету. Вигляд у нього був такий, ніби трапилося щось серйозне.

Щойно вони опинилися в кабінеті, батько одразу перейшов до справи:

— Я шукав тебе, щоб поговорити про картину, яку ти отримав як посаг Ніколетт. Але про це пізніше… Є дещо важливіше… Справа в тому, що поки я тебе шукав… — батько дістав з кишені хустку і протер раптово спітніле чоло, — …загалом, мені потрібно знати, наскільки серйозні наміри Матіса щодо Адель. У нього справді до неї сильні почуття?

Теодор здивувався. Чому батько раптом заговорив про це? Правильніше було б, якби Матіс сам розповів батькові, що ніякої Адель, як і почуттів до неї, не було. А була служниця Дороті і бажання уникнути заручин з Августою.

— Розумієш, батьку, щодо Адель… там так усе… е-е-е… неоднозначно…

— Отже, ти теж здогадувався? — батько насупився ще більше. — Уявляєш, яким ударом це стане для Матіса?

Ні, Теодор зовсім не розумів, куди хилить батько.

І цієї ж миті в кабінет зайшов саме той, про кого йшлося.

— Тату, а я тебе шукаю. Мені треба з тобою поговорити... про Адель, — трохи спіткнувся на слові "Адель" Матіс.

Батько чомусь тяжко зітхнув. Підійшов до Матіса, поплескав по плечу.

— Сідай, синку, — сказав м'яко, показавши на крісло.

Матіс поверх голови батька глянув на Теодора, питаючи очима: «А чого це батько такий добрий? Не на добро це». Теодор ледь помітно знизав плечима. Він і сам не розумів, чому батько поводиться так дивно.

— Я збирався тебе якось підготувати, — продовжив батько говорити загадками, — але ти чоловік — мусиш вміти стійко переносити будь-який удар долі. Сподіваюся, мені вдалося тебе цього навчити.

Обличчя Матіса завмерло в напруженому здивуванні. Що за удари долі? Теодор був здивований не менше, але намагався підтримати брата невимушеним поглядом: мовляв, зараз все проясниться.

— Так от, Матісе, змушений тобі дещо розповісти. Я шукав Теодора. Хтось із слуг підказав мені, що він може перебувати у підсобному приміщенні. Я вирушив у північне крило. Мені здалося, що я знайшов потрібні двері. Відкрив… — батько замовк, ніби підшукував підходящі слова, — …загалом, сину… Адель тобі не вірна. Я знаю, що коли дізнаєшся про подібне, спочатку не хочеться вірити. Але я бачив на власні очі, як вона дозволяє дуже відверті вільності дворецькому.

То он воно що. Теодор не знав, сміятися чи хапатися за голову. Ох, Філімоне! Цілуватися серед білого дня! Якщо ще мова лише про поцілунки… Який у Теодора, виявляється, палкий дворецький, а за його гордовитою незворушною фізіономією і не скажеш.

— Це, звичайно, гірко, коли твоя кохана віддає перевагу дворецькому… — продовжив батько, ласкаво поплескуючи Матіса по плечу, — …сподіваюся, Теодор його звільнить…

— Батьку, — перебив Матіс і з відчаєм самогубці зізнався: — Це не Адель.

— Не Адель?

— Так. Я ж і шукав тебе, щоб дещо розповісти.

— Залишу вас наодинці, — Теодор вирішив швиденько втекти з кабінету.

Не заздрив він братові. Зараз той розповість батькові правду і отримає добрячого прочухана. Ось тут йому і знадобиться вміння стійко переносити удари… кхм… долі. Добре, що ось-ось почнеться прийом, і мати прийде забрати батька зустрічати гостей. Треба було терміново рятувати брата — поквапити маму.