Розділ 40. Жіноча інтуїція

Хоча прийом був призначений на завтра, одну з гостей Теодор запросив приїхати вже сьогодні — Августу. Він звернувся до неї з проханням допомогти зробити останні приготування в новоявленій картинній галереї, щоб виставка вразила гостей. Проте Ніколетт здогадувалася, що причина, імовірно, в іншому. Хто, як не Матіс, який теж прибув на прийом завчасно, посприяв, щоб брат організував достроковий приїзд Августи?

Але якими б не були справжні причини, Ніколетт та Августа поставилися до завдання відповідально. Вони скрупульозно перевірили, чи все гаразд у галереї, і довго продумували, куди б прилаштувати нове полотно, що несподівано з'явилося в колекції Теодора — сільгосппейзаж у стилі спрощенізм. Картина дуже вибивалася з загальної тематики виставки і в результаті їй відвели місце не на стіні, а на стенді — просто посеред галереї.

Матіс весь цей час лукавим лисом крутився поруч, вдаючи з себе палкого поціновувача образотворчого мистецтва, і охоче виконував будь-яку фізичну роботу, пояснюючи це тим, що всі слуги зайняті підготовкою до завтрашнього прийому. Напевно сподівався, що така самовідданість справі заслуговує гідної винагороди. А саме — прогулянки парком у супроводі Августи. Але племінниця короля запрошення не прийняла, і Матісу довелося задовольнятися скромнішим заохоченням — її променистою усмішкою.

Замість променаду на свіжому повітрі Августа вирушила до покоїв Ніколетт, де та збиралася познайомити її з захоплюючою історією кохання лорда Фамілієна.

Вони затишно влаштувалися на софі і почали удвох вивчати папери Теодора. Крім життєпису Фамілієна там був ще один цікавий документ. Власне, саме завдяки цьому документу і стало відомо, що ключ до знаходження схованки прихований у магічному тайнописі на картині.

Це був протокол констебля, в якому згадувалося викрадення картини із замку Рош-ді-Вуар. Крадіжка сталася ще за життя лорда Фамілієна. Він сам заявив про цю подію. Констебль відобразив у протоколі, що картина, на якій зображений замок, має досить високу художню цінність, але не тільки. Фамілієн вважав, що полотно було вкрадено з іншої причини — через те, що на ньому був магічний тайнопис, який міг привести до скарбів. У схованці зберігається найцінніше, що було у Фамілієна.

— Цікаво, навіщо лорд сховав скарби? — Ніколетт питально подивилася на Августу. — Навіщо вигадав такий складний спосіб дістатися них? Адже вважається, що він хотів передати їх нащадкам.

— Зазвичай так роблять, коли хочуть, щоб спадок дістався комусь конкретному, але не дістався нікому іншому.

Ніколетт здогадалася, на що натякає племінниця короля.

— Думаєш, крім законних спадкоємців, у Фамілієна були й незаконні? Думаєш, у нього міг бути зв'язок з екзотичною пташкою, яка підкорила його серце, і від цього зв'язку з'явилися діти? Це для них він сховав найцінніше у сховку?

У Ніколетт серце стиснулося від здогаду. Так хотілося, щоб доля виявила свою прихильність до Фамілієна і подарувала йому хоча б трохи щастя.

— Думаю, таке цілком можливо, — погодилася Августа. — Шкода, що картина була вкрадена, і ніхто з нащадків так і не отримав того, що залишив їм Фамілієн.

— Все ще можна виправити, — усміхнулася Ніколетт. — Теодор і Матіс — теж нащадки. Може, хоча б вони знайдуть зниклу картину, а за допомогою неї і скарби Фамілієна?

— Боюся, що лорд міг перенести схованку в інше місце, коли картину вкрали. Навряд чи він хотів, щоб викрадач скористався підказкою і дістався скарбу. Тоді шукати полотно взагалі безглуздо.

— А може й ні, — Ніколетт не хотілося втрачати надію. — Можливо, Фамілієн не став переносити схованку, бо не боявся, що його тайнопис зможе розшифрувати сторонній. Отже, досі існує шанс розгадати цю стару загадку.

— Шанс є завжди, — погодилася Августа. Блиск в очах і куточок рота, піднятий в авантюрній усмішці, говорили про те, що вона зовсім не проти допомогти Ніколетт у її пошуках.

Якби густі сутінки не заглядали у вікно, попереджаючи про пізню годину, то Августа і Ніколетт обов'язково б продовжили вивчення документів. Але настання ночі змусило їх попрощатися. Вони домовилися, що як тільки у них з'явиться вільний час, знову повернуться до цих паперів.

День завтра мав бути насичений — приїзд Маріелли, прийом, відкриття виставки, тому Ніколетт вирішила лягти спати раніше. Ніч ще не відвоювала своїх прав у довгого весняного вечора, а Ніколетт уже одяглася в мереживну нічну сорочку і лягла в ліжко. Але сон не йшов. У голові калейдоскопом пролітали події сьогоднішнього дня. І найбільше не давала спокою, звичайно, важка розмова з генералом Дідьє. Все-таки звідки він дізнався, що Ніколетт цікавиться старою легендою? Теодор чомусь не повірив, що тут, у замку, може діяти шпигун генерала. А даремно. Самій Ніколетт ця гіпотеза здавалася цілком правдоподібною.

І чим довше вона думала над цією версією, тим більше знаходила доказів на її підтвердження. Зрештою, Ніколетт так упевнилася у своїй правоті, що навіть відчула легку досаду по відношенню до Теодора, бо той не оцінив її геніальне припущення.

Уява Ніколетт швидко малювала, як шпигун нишпорить замком, а потім повідомляє генералу всі найдрібніші подробиці життя місцевих жителів. Особливо він активізується у вечірній час. Тінню снує коридорами, притуляючи вухо до дверей, щоб підслухати приватні розмови.

Фантазія розігралася настільки сильно, що Ніколетт почало здаватися — вона справді чує у вечірній тиші якийсь підозрілий шурхіт. Звідки він долинає? З вулиці? Ніколетт напружила слух і причаїлася. Ні, не з вулиці. Хтось стоїть просто під її дверима. Вона навіть чує його дихання.

Страх і цікавість зчепилися в її душі в непримиренній сутичці, змусивши потихеньку піднятися з ліжка і навшпиньки підійти до дверей. У коридорі точно хтось є. Тепер вона була впевнена — виразно чула шарудіння. Що цей хтось там робить у таку пізню годину? Якщо прийшов до Ніколетт, чому не стукає і не заходить? А тому що це агент Дідьє, і прийшов він підслуховувати. І Теодор ще не вірить у існування шпигуна? А все тому, що чоловіки — уперті та самовпевнені, недооцінюють жіночу інтуїцію та логіку.