Розділ 39. Чудова ідея

Теодор упіймав на собі погляд Філімона. Такими круглими та виразними очі дворецького ще ніколи не були. Особливо праве око — в обрамленні різнокольорового припухлого синця. І цей синець недвозначно нагадував, яким гарячим може ставати незворушний Філімон, коли справа стосується Дороті. А вже скільки експресії було в погляді самої Дороті. І якщо врахувати рушницю, що висить на її плечі... Коротше кажучи, Теодор швидко зрозумів, що потрібно щось терміново зробити, щоб не допустити розлуки цих двох палких сердець. Але що?

— Пане Огюстьє, ми тут усі вже так прикипіли до Дороті. Чи не погодитеся ви залишити її мені? А я натомість відправлю у ваш маєток Бернанда. Це один із найміцніших, найбільш вправних і старанних слуг, — Теодор кивнув на робітника, який допомагав батькові Ніколетт винести з екіпажу і донести до бібліотеки посаг у стилі спрощенізм.

Огюстьє глянув на кремезного Бернанда з погано прихованим скепсисом. У погляді читалося, що навіть три таких Бернанда не в змозі замінити Дороті. І тут, відверто кажучи, Теодор був із батьком Ніколетт згоден.

— Змушений відмовити, — сказав Огюстьє. — Пам'ятаєте нашу розмову? У мене зараз буде стільки невідкладних справ, а хтось повинен у цей час простежити за порядком у маєтку та потурбуватися про Маріеллу.

Теодор розумів батька Ніколетт і не міг наполягати, щоб той все ж таки поступився своєю універсальною служницею. Навряд чи батьківське серце буде спокійним, якщо біля Маріелли замість Дороті буде Бернанд, або навіть три Бернанди. Але що станеться з серцем Філімона, якщо Дороті доведеться повернутися до маєтку Огюстьє?

Ситуація виглядала безвихідною, але несподівано Теодора осяяла ідея. Завтра ж п'ятниця — намічено грандіозний прийом. Цим можна скористатися. І хоч його задум не вирішував проблему, але принаймні давав відстрочку.

— Пане Огюстьє, а навіщо вам поспішати повертатися до свого маєтку? Залишайтеся погостювати в мене. Тим більше, що завтра тут відбудеться великий прийом. Мій кухар готує грандіозний обід — сорок чотири найвишуканіші страви острівної кухні.

Теодор бачив, що аргумент щодо обіду прозвучав для батька Ніколетт спокусливо. Але той з жалем заперечив:

— Радий би прийняти запрошення, але мені потрібно якнайшвидше зустрітися з моїм сусідом, паном Валуа.

Поспіх був зрозумілий. Валуа міг почати придивлятися собі іншу наречену, коли Огюстьє дав йому зрозуміти, що Маріелла зайнята.

— Зустрінетеся тут, — запропонував Теодор. — Я зараз же надішлю пану Валуа запрошення на прийом. А заразом відправимо карету за Маріеллою. Думаю, їй теж буде корисно трохи розважитися.

Теодор залишився дуже задоволеним собою. Від такої пропозиції батько Ніколетт точно не зможе відмовитись — і Маріелла під наглядом, і розмову з її потенційним нареченим, паном Валуа, відкладати не доведеться.

Вмовляти Огюстье справді не знадобилося.

— Якщо так, я згоден, — пожвавішав він.

— Мілорде, дозвольте показати гостю його покої, — негайно зголосився Філімон, поки Огюстьє не передумав.

Теодор кивнув, і в бібліотеці відразу ж почався рух, як у глядацькому залі театру після закінчення вистави. Коли метушня вщухла, Теодор виявив, що залишився наодинці з Ніколетт, чому дуже зрадів.

А чого б Теодору не радіти, коли він знав, що отримає зараз порцію подяк від цієї чарівної скалки, що зачаїла усмішку? Він навіть спеціально підсів до неї ближче — не з протилежного боку письмового столу, а поряд. Настільки поряд, що зміг вловити тонкий запах польових квітів, настоєм яких юні леді користуються під час банних процедур.

Чекати довго не довелося. Ніколетт відразу звернулася до нього:

— Дякую вам, мілорде. За Дороті. Вона була б дуже засмучена, якби довелося залишити замок.

Теодор отримав вдячну усмішку. І це Ніколетт поки не знає, що Теодору є ще за що подякувати.

— Я поговорив з вашим батьком про Андре та Маріеллу. Мені вдалося переконати його розірвати заручини.

Ніколетт уважно вислухала подробиці, і знову подякувала. Тепер слова супроводжувалися ще й блискучим поглядом. Теодор безсоромно насолоджувався всіма проявами вдячності, але задоволення швидко закінчилося — Ніколетт стала серйозною.

— Мені потрібно розповісти вам деякі деталі моєї розмови з генералом Дідьє.

Те, що Теодор почув, дуже обурило його. Дідьє виявився мисливцем за скарбами на кшталт Андре. Але не це найбільше розлютило Теодора. Значно сильніше його вивело з себе те, що Дідьє намагався тиснути на Ніколетт — купити її за обіцянку видати інформацію про скарби Фамілієна. Звідки він може знати якісь подробиці? Імовірно, це просто був блеф. Про стару легенду багато хто чув, але лише в загальних рисах. І генерал не є винятком. Май він чітке уявлення, де шукати скарби, хіба почав би залучати до цього Ніколетт? Зробив би все сам. Але ось що бентежило — як Дідьє дізнався, що вона зацікавилася легендою? Як зміг зрозуміти, що вона вивчає рукописи про Фамілієна, кинувши лише один погляд на папери?

— Думаю, в замку може працювати його шпигун, — припустила Ніколетт. — Наприклад, хтось із слуг .

Теодор сумнівався у такій версії.

— Я довіряю своїм людям. Схиляюся більше до того, що Дідьє може бути з Андре заодно. Діють спільно. І після вашої авантюри… кхм… біля старого дуба, — Теодор глянув докірливо, — Андре, напевно, здогадався, що вас теж цікавить стара легенда, і розповів про це Дідьє.

Припущення виглядало цілком логічним. І Теодор вийшов з бібліотеки дати охороні наказ — на гарматний постріл не підпускати до замку ні Андре, ні Дідьє.

— Мілорде, куди накажете віднести посаг? — біля виходу чергував Бернанд.

Теодор мимоволі засміявся. Ну звісно, посаг, як же він міг про нього забути?

— Віднеси в галерею.

Не ховати ж цей «шедевр» у сховищі. Може, комусь із гостей, які приїдуть на завтрашній прийом, вдасться отримати задоволення від споглядання роботи пензля художника, маловідомого простим смертним, але відомого серед поціновувачів спрощенізму.