Розділ 38. Вражений

Ніколетт відчула величезне полегшення, коли генерал пішов з бібліотеки. Яка ж він все таки важка людина. Кілька хвилин поспілкуєшся з ним і починаєш почуватися як вичавлена цитрина.

Не встигла вона віддихатись, як почула голос татуся, що лунав з коридору.

— Заносьте!

Вона, певна річ, здогадалася, що йдеться про посаг. Але першим у бібліотеці з'явився сам татко, потім Теодор. Потім трійця «шпигунів», які викурювали генерала: Філімон, Дороті та Густав. І лише після них всередину зайшли двоє слуг, які тримали досить великих розмірів прямокутний предмет, акуратно обгорнутий щільною матерією.

Ніколетт спало на думку, що це може бути картина. Справді, що ще має таку прямокутну форму? Далі її уява зовсім розігралася. А якщо це не просто картина, а та сама картина — з легенди про Фамілієна? Ось зараз слуги знімуть матерію з полотна, а на ньому зображений замок Рош-ді-Вуар і є магічний тайнопис, розшифрувавши який, можна дізнатися, де сховок. Оце був би посаг!

Але довелося стримати фантазію. Звідки у тата могла взятися легендарна картина? І, взагалі, звідки в татуся могла взятися хоч якась картина? Ніколетт ніколи не помічала за батьком любові до живопису. Та й коштує таке задоволення недешево.

Однак несподівано татко заявив:

— Це картина.

У Ніколетт аж мурашки по спині побігли.

— Картина сучасного художника Де-Ренаурдіно, — батько почав розхвалювати посаг, поки працівники знімали матерію. — Можливо, це ім'я вам ні про що не скаже, але митець дуже відомий серед тонких поціновувачів.

Ніколетт уже зрозуміла, що йдеться не про картину зі старовинної легенди, але все одно шию витягнула, згоряючи від цікавості побачити хоча б краєчок полотна.

— І хоча мені ця робота дісталася за відносно помірну суму, але якщо знайти колекціонера, шанувальника подібних полотен, то її можна дуже дорого продати.

Матерія нарешті впала, відкривши картину. Жодного замку на ній не було. Ніколетт першої миті навіть не зрозуміла, що на полотні зображено. Зелені та жовті смуги, що перемежовуються. Зважаючи на те, з яким прищуром то на ліве, то на праве око вдивлявся в картину Теодор, він теж не відразу зрозумів задум художника.

— Бачите, яка краса?! — поцікавився татко, звертаючись, до всіх присутніх разом.

Але з усіх присутніх тонким поціновувачем сучасного мистецтва виявився лише Теодор, бо він єдиний, хто насмілився хоч і трохи невпевнено, але теж захопитись красою жовто-зелених хвилеподібних смуг.

— Е-е-е, сміливо.

— Це сільський пейзаж, — нарешті розкрив інтригу татусь. — Безкрайні поля жита і пшениці. Дивитися на картину треба здалеку.

Якщо здалеку і підключити уяву, то, мабуть, можна з натяжкою припустити, що на картині дійсно зображені сільгоспугіддя.

— Картина написана в модному в наш час стилі спрощенізм, — продовжив татко хизуватися художніми пізнаннями, щоправда, обмовився: — якщо я правильно запам'ятав. Спрощенізм стає все популярнішим і популярнішим у мистецькому середовищі, адже саме в простому завжди криється велике значення. Принаймні саме так сказав мені автор полотна.

Татко обійняв Теодора за плечі і підвів ближче до картини, хоч і стверджував, що дивитися на неї треба здалеку:

— Ну як?

— Я вражений, — запевнив лорд.

Ніколетт бачила, що в його очах світиться іронія. Такого посагу він явно не чекав. Десь у глибині душі в Ніколетт навіть закралася підозра, а чи не з-під кисті самого татуся вийшов цей шедевр у стилі «спрощенізм».

— От і добре, — зрадів татко реакції Теодора. — Тоді мушу відкланятися. Термінові справи.

Він підійшов до Ніколетт і лагідно погладив по голові.

— Будь розумницею. Так, до речі, якщо ти вже не лише найманий працівник, а й наречена, то компаньйонка тобі не потрібна, а тим більше прислуга — я бачу, тут у замку повний комплект. Тож забираю Дороті з собою. Я без неї, як без рук.

У бібліотеці миттю запанувала дзвінка тиша. Ніколетт розгублено подивилася на татка, Дороті на Ніколетт, а Філімон на Теодора.