Розділ 36. Шпигуни

— Я чекаю, — нетерпляче постукав пальцями по столу генерал, поглядаючи на Ніколетт суворим поглядом.

Ніколетт не встигла й рота відкрити, як у бібліотеку без стуку зайшов Філімон. Він пройшов своєю королівсько-церемонною ходою до столу. На обличчі застигла звична незворушність, якій не міг завадити навіть синець під оком, що розцвів сьогодні відтінками жовтого, зеленого та коричневого. З бездоганною дикцією дворецький повідомив:

— Приніс каву, яку ви просили, пані.

Жодної кави Ніколетт не просила. Їй вистачило ранкової порції. Але вона, звичайно, здогадалася, що Філімона прислав Теодор, щоб розвідати обстановку і підтримати Ніколетт. От хитруни! Чомусь стало тепло на душі від цього їхнього хлоп'ячого прийому.

Дворецький поставив перед Ніколетт чашку і пограв своїми унікальними бровами, які, як зауважила Дороті, мають породисту здатність підніматися незалежно одна від одної. Ніколетт легко розгадала міміку — Філімон хотів переконатися, чи не потрібна їй допомога.

— Дякую, Філімоне, — вона підсунула до себе чашку і усміхнулася, показуючи, що тримає ситуацію під контролем.

Дворецький кивнув і, недобро зиркнувши на генерала, вийшов з бібліотеки.

Дідьє з роздратуванням чекав його виходу. І коли за Філімоном зачинилися двері, знову зміряв Ніколетт нетерплячим поглядом.

— Щойно я почую від вас обіцянку розірвати заручини, задовольню вашу цікавість, — нагадав він.

Однак Ніколетт не встигла вимовити жодного слова — двері знову відчинилися. Цього разу до бібліотеки зайшла Дороті. З рушницею, певна річ. Куди ж без неї? Причому не влетіла, як це вона зазвичай робить, а саме увійшла. Поважно, статечно, майже як Філімон.

— Вибачте, що завадила, панове. Не знала, що у бібліотеці хтось є. Я за книгою, — повідомила вона незворушно, як цілком зрозумілий факт. Наче всі пристойні люди саме так у бібліотеку за книгами і ходять — з рушницею на плечі.

Взагалі-то Дороті читати не вміла, але Ніколетт здогадувалася, чому тій терміново знадобилося потрапити в сховище книжкової мудрості — підстрахувати пані. Новини у замку поширюються стрімко, і Дороті, певне, вже знає, що генерал Дідьє приїхав заявити на Ніколетт свої права.

Дороті обрала найтовстіший фоліант і вийшла, давши Ніколетт зрозуміти, що чергуватиме поблизу і, якщо буде треба, миттю прийде на допомогу.

— Я чекаю вашої обіцянки, — генерал від роздратування та нетерпіння подався вперед.

Ніколетт же навпаки відсахнулася. На що він розраховує? Що вона подібно до Маріелли дозволить маніпулювати собою? Що проміняє життя тут, у замку Рош-ді-Вуар, на життя в його казармі, хай навіть ця казарма і називається генеральським маєтком? Та ніколи! Нехай Ніколетт тут насправді і не як наречена, а як найманий працівник, але вона не збирається зраджувати свого роботодавця. У неї навіть неприємний холодок пробіг по спині при думці, що довелося б розлучитися з Теодором. Вона й сама не чекала, що, виявляється, так сильно прив'язалася до цього сіроокого авантюрного красеня-лорда. Та й не лише до нього. А Філімон, найпородистіший дворецький у королівстві, а Густав, геніальний кухар і тонкий поціновувач кропив'яних сирів, а Дороті, яка набагато більше, ніж служниця — віддана подруга? Розлучитися з ними заради генерала? І якби навіть Дідьє погодився, щоб Ніколетт взяла Дороті з собою, хіба дозволив би він виділити їй рушницю та сокиру, як це зробили Теодор і Філімон? А без сокири та рушниці, і особливо без Філімона, Дороті зачахне.

Але в одному Дідьє правий. Ніколетт дійсно дуже цікаво було дізнатися, як склалася доля Фамілієна. Та й схованку знайти вона була б дуже рада. Може, спробувати поторгуватися з генералом, щоб дав їй відповіді не в обмін на відмову від Теодора, а за щось інше? Але що Ніколетт може йому запропонувати? Та й не лише у цьому справа. Це ще велике питання, наскільки чесними методами Дідьє дістав інформацію про схованку. Чим він кращий за Андре? Ніколетт не хотілося мати нічого спільного з цією людиною. Вона й сама зможе в усьому розібратися, якщо це вдалося генералу.

У Ніколетт вже готова була зірватися з губ фраза про те, що вона не збирається нічого обіцяти Дідьє, але в цей момент двері в бібліотеку вже вкотре за сьогоднішній ранок відчинилися без стуку. На порозі з'явився Густав у білому фартуху та кухарському ковпаку.

— Мій незрівнянний синьйора, я хотіти уточнити обідній меню. Який десерт насолодити ваш вишуканий смак: бланманже чи аксанський горіховий пломбір?

Ніколетт усміхнулася. Мабуть, Густаву теж сьогодні дісталося від Теодора шпигунське завдання, бо десерт вже давно був узгоджений.

— Юна леді на обід не залишиться, — різко кинув кухареві генерал. — Вона негайно поїде зі мною.

За спиною Густава з'явилися Філімон і Дороті.

— Пан Дідьє дещо неточно висловив свою думку, — незворушно промовила Ніколетт. — Він хотів сказати, що сам на обід не залишиться — термінові справи. Не смію вас затримувати, пане Дідьє. У нас із нареченим теж багато справ.

Очі генерала налилися гнівом. Губи стиснулися в тонку люту смужку.

— Проведу вас до виходу, пане Дідьє, — церемонно промовив Філімон.

Дороті промовчала. Тільки демонстративно перекинула рушницю з одного плеча на інше.

— Моя пропозиція залишається в силі. Коли передумаєте, дайте знати, — процідив Дідьє і у супроводі Філімона та Дороті вийшов з бібліотеки.