Розділ 35. Дві хвилини тет-а-тет

У якому б сум'ятті від усього, що відбувається, не перебувала Ніколетт, в ній миттю спалахнула гаряча цікавість після таткового «Заносьте!». Про що мова? Що ж зараз внесуть до бібліотеки? Вона витягнула шию і побачила в проході спину одного зі слуг. Схоже, був ще й другий. Однак помітити, що в них у руках, Ніколетт не встигла. Обійшовши робітників, у бібліотеку увірвався генерал Дідьє. На бога! А він тут звідки?! Хоча взагалі-то Теодор попереджав, що генерал обов'язково з'явиться ще раз. Але більш непідходящого моменту для його появи годі було й уявити.

Дідьє зачинив за собою двері, залишивши слуг із таємничим посагом Ніколетт чекати в коридорі. Маршовою ходою він пройшов до столу і запитав із невдоволенням і роздратуванням:

— Шановний пане Огюстьє, будьте ласкаві пояснити, що тут відбувається? Про який посаг мова, якщо у нас із вами була домовленість про вашу дочку.

Татко анітрохи перед генералом не зніяковів.

— Змушений перед вами вибачитися, шановний пане Дідьє, але моя дочка вже заручена з лордом Теодором.

Він по-батьківськи обійняв генерала за плечі:

— Ах, молодість! Пориви почуттів. Серцю, як ви знаєте, не накажеш, — раптом згадав романтичний рядок батько. — Коротше кажучи, з цього моменту наші домовленості втратили чинність.

Татко, звичайно, вже встиг прорахувати, яка перспектива краща: мати в зятях відставного генерала чи сина самого Домініка, головного міністра королівської ложі.

— Ці заручини легко розірвати, — безапеляційно заявив генерал. — Вони були укладені без батьківського благословення.

— Що ж, я готовий зараз благословити молодих. Діти мої, підійдіть скоріше до люблячого батька, — з театральним надломом закликав тато Ніколетт і Теодора, що і так стояли поруч.

Оце халепа. Ніколетт, мабуть, ще жодного разу в своєму житті не опинялася в такому делікатному становищі. Зізнатися батькові, що заручини несправжні? Прямо зараз, у присутності генерала? Тоді їй точно не уникнути участі стати нареченою Дідьє. Але якщо ні в чому не зізнаватись, то існує перспектива прямо зараз стати нареченою Теодора. А сам Теодор чому мовчить? Давно б міг розкрити карти, що жодних заручин не було.

Ніколетт глянула на лорда. Той уже виглядав не таким приголомшеним. Поява генерала, схоже, сильно підбадьорила його. І не просто підбадьорила, а, судячи з блиску в очах, надала азарту. Він метнув у бік Дідьє зловтішний погляд, а сам узяв Ніколетт за руку і підштовхнув до татуся для «благословення».

Теодор хоч розуміє, що робить? Ніколетт зробила страшні очі і надала обличчю відповідного виразу, намагаючись дати зрозуміти лорду, що виходити з ситуації потрібно в якийсь інший спосіб. Цією затримкою скористався генерал — миттю вклинився між татком та «парою заручених».

— Пане Огюстьє, дозвольте зауважити, що цей ваш театральний жест не матиме жодного юридичного значення. Крім вашого благословення, потрібне ще й благословення батьків лорда Теодора. Думаю, для них стане неприємним сюрпризом новина про таємні заручини сина. Розгориться скандал, — наступав на татуся Ніколетт Дідьє. — Ви хочете неприємностей? Поки не пізно, пропоную залагодити справу по-доброму.

— Мої батьки вже знають про заручини, — Теодор відтіснив генерала. — Пане Дідьє, хіба ще в перший ваш приїзд я не сказав вам з усією певністю, що Ніколетт — моя наречена? Чи не були б ви такі люб'язні, залишити замок Рош-ді-Вуар і вирушити у своїх невідкладних справах? Впевнений, вони не терплять.

Дідьє спохмурнів, відчуваючи, що програє. Але здаватися не збирався.

— Добре. Я поїду, але лише якщо почую від Ніколетт однозначне "ні".

Звісно, Ніколетт його скаже. На що генерал розраховує? Невже думає, що вона потай мріє стати його нареченою? Ніколетт вже готувала слова відмови, але Дідьє її випередив:

— Перш ніж ви щось скажете, юна леді, прошу вас приділити мені кілька хвилин для розмови тет-а-тет.

Він ступив до неї впритул:

— Повірте, мені є чим вас здивувати.

Розписуватиме переваги того, щоб стати його дружиною? Розкаже, яке має велике господарство? Ніколетт ніяк не могла уявити, як може Дідьє переконати її сказати йому «так».

— Якщо після розмови зі мною Ніколетт не змінить свого наміру стати дружиною лорда Теодора, то я зніму з вас, пане Огюстьє, всі зобов'язання, і більше жодних претензій пред'являти не буду.

Схоже, татка цілком влаштовував такий сценарій. Він вчепився у лікоть Теодора, намагаючись спрямувати лорда на вихід із бібліотеки:

— Нехай поговорять. Тим більше, що нам з вами теж є що обговорити.

Ніколетт теж влаштовувало, що генерал пообіцяв після розмови припинити спроби претендувати на неї. Тому, прочитавши в очах Теодора запитання, чи залишати її наодинці з генералом, вона відповіла кивком.

Дідьє дочекався, поки татко і лорд вийдуть із бібліотеки, а потім запропонував сісти. Ніколетт не бачила сенсу опиратись — зайняла місце за своїм робочим столом. Генерал опустився на стілець навпроти.

— Я зрозумів, що помилявся щодо вас, юна леді, — казенним голосом почав Дідьє. — Ваш батько запевняв, що ви вихована, слухняна і мовчазна. Жодної з перерахованих якостей я у вас не помітив.

Гарненький початок розмови.

— Крім того, ви виявилися трохи розумнішою, ніж я про вас думав. Але мушу вас розчарувати, я ніколи не вважав розум жіночою чеснотою. Однак все одно готовий взяти вас за дружину. Хоч і усвідомлюю, що на виховання у вас слухняності знадобиться більше часу, ніж я думав.

Генерал вважає, що він зробив їй цим комплімент? Після такого компліменту Ніколетт залишалося лише іронізувати.

— Які ви великодушні, пане Дідьє. Але назвіть мені хоч одну причину, чому я маю бажати стати вашою дружиною.

— Ви думаєте генерали, які всю молодість провели в казармах, погано знають жінок? Ви помиляєтеся, юна леді. Мені відомі слабкості таких як ви — цікавість та любов до розкоші. Я задовольню одне і забезпечу інше.