Розділ 32. Багатостраждальний сир

Ніколетт думала, що історія з сирним кегельбаном та переможеним пивоваром була кульмінацією пригод Дороті та Філімона. Але, мабуть, помилилася. Судячи з того, як заметушилася по кімнаті Дороті, вона тільки-но підійшла до найбільш хвилюючої частини розповіді.

— Дороті, вгамуйся. Краще присядь, — з усмішкою кивнула Ніколетт на сусіднє крісло. — То що ж сталося далі?

— Майже нічого... — Дороті, як не дивно, послухалася запрошення — припинила міряти кімнату кроками і сіла поруч. — Після того, як мені вручили головку сиру, ми вирішили, що настав час повертатися в замок. Тим більше, що вже вечоріло, — продовжила вона. — Ми посідали в екіпаж. Я прилаштувала сир на коліна — мені ж наказано було забезпечувати його безпеку. І екіпаж рушив. Тільки дорога назад зовсім не була схожа на дорогу в той бік.

— Чому?

— Ми не обмінювалися люб'язностями. Філімон мовчав, — Дороті дістала з кишені хустку і почала обмахувати нею обличчя, яке все більше наливалося фарбою. — Я подумала, що він мовчить через те, що дуже злий. Адже через мене на нього напали посіпаки пивовара. Будь-хто на його місці почав би сердитися. Але його погляд був не гнівний, а якийсь інший. І я відчула легке хвилювання. Навіть сильніше хвилювання, ніж того разу, коли під час полювання випадково натрапила на ведмедя. Пам'ятаєте, я вам розповідала?

Про ведмедя Ніколетт пам'ятала. Це сталося ще в маєтку татуся. Дороті запевняла, що двометровий клишоногий збирався напасти на неї, і спочатку вона розгубилася. Але потім згадала, що якщо не підстрелить дичину на сніданок, то господарі залишаться голодними. Тому присоромила ведмедя і, погрожуючи прикладом, а також важкою сучкуватою гіллякою, яка підвернулась їй під руку, загнала його назад у барліг, щоб не заважав полювати. Хтось напевно нізащо не повірив би такій розповіді, але тільки не Ніколетт. Вона не сумнівалася, що Дороті під силу впоратися навіть з ведмедем. Однак Філімон — не ведмідь. Його в барліг не заженеш. І Ніколетт почала переживати за розвиток подій. Як би Дороті не наламала дров.

— Він все мовчав і мовчав, і дивився так, що мені ставало все більш ніяково. І я сама себе не впізнавала. Давно треба було сказати щось на зразок: «Пане, будьте ласкаві витріщатися у вікно, а не на мене». Самі поміркуйте, пані, я ж не просила його лізти в бійку. Але нічого такого я не казала — просто мовчала. Натомість заговорив він. «Пані, я ще ніколи не зустрічав такої жінки, як ви». Я розхвилювалася, але й знаку не подала, відповіла з викликом: «Що ви маєте на увазі, пане?». Думаю, зараз пригадає мені, що через мене змушений тепер повертатися в подертому одязі. А він: «Від вас у мене кров скипає, пані». І я-а-а-ак накинувся на мене… — Дороті взяла зі столу вазу з квітами й хлюпнула з неї води на свою хустку, щоб витерти нею червоні щоки.

— Накинувся?

Отже, все-таки Філімон був злий. А Ніколетт вже подумала зовсім про інше.

— Так, я-а-а-ак накинувся... з поцілунками, — майже пошепки сказала Дороті і гарячково почала обмахуватися змоченою хусткою.

Ніколетт завмерла. Із поцілунками? Виходить, вона думала у правильному напрямку. Тепер і вона розхвилювалася.

— Він був такий рішучий, такий наполегливий… — Дороті продовжувала маніпуляції з нещасною хусткою.

Оце так Філімон! От не дарма кажуть, що незворушні на вигляд чоловіки бувають дуже палкими.

— Я одразу розімліла від такого натиску, — груди Дороті здіймалися високо і часто. — Так сильно розімліла, пані, що не одразу згадала, що взагалі-то виховані панянки не дозволяють себе цілувати на першому побаченні. Але коли згадала, одразу обурилася: «Що ви собі дозволяєте, добродію?!». І почала відбиватися. А оскільки рушниці з собою у мене не було, то довелося відбиватися тим, що опинилося під рукою — головкою сиру.

Ось тут Ніколетт глибоко зраділа, що таки наполягла, щоб Дороті залишила рушницю в замку. Сиром відбиватися від поцілунків безпечніше.

— Але цього стовпа у лівреї не пройняло. Він лише гарчав: «Ох, які ви гарні, пані!», знову змушуючи мене мліти від обурливих вільностей, які він дозволив своїм рукам під приводом опору моїй атаці сиром, — Дороті заплющила очі, не в силах впоратися з хвилюванням. Потім відкинула хустку, усвідомивши її марність, і почала остуджувати щоки, притуляючи до них вазу з квітами. — І я зрозуміла, що напевно мало обороняюся. Ось тоді я розмахнулася як слід, збираючись вперіщити сиром йому в голову, але він ухилився, і сир вилетів у вікно.

Дороті зробила розгонистий жест і відповідний звук, демонструючи, як швидко і далеко полетів сир.

— Кучер, звісно, помітив, що з екіпажу щось вилетіло, і зупинив коня. Ми з Філімоном обоє були трохи захекані, але він першим зорієнтувався і звинуватив у всьому кучера, що здивовано чухав потилицю: «Що ж ти так везеш, що панночка сир в руках не втримала?». Ми втрьох почали шукати, куди відкотилася головка. Філімон знайшов її в чагарниках кропиви, пом'яту і з трав'яними слідами на боках, — закінчила історію про пригоди багатостраждального сиру Дороті

Але Ніколетт побоювалася, що історія матиме продовження. Адже сир віднесли на кухню. Отже, незабаром його побачить Густав. Навіть якщо Філімон не промовив і слова, вручаючи кухареві багатостраждальну головку, Густав все одно, імовірно, запідозрить, що саме Дороті посприяла тому, щоб делікатес набув свого теперішнього вигляду. І найстрашніше, що Ніколетт уже чула, як з коридору доноситься голос кухаря:

— Де цей потужний панянка?! Хто-небудь бачити, куди він подітися?

Судячи з приглушених звуків, хтось із слуг вказав йому на двері в покої Ніколетт, і Густав, постукавши, увірвався всередину. Він рішуче попрямував до Дороті, а Ніколетт сторопіла, роздумуючи, що краще — кинутися на захист служниці самій чи кликати на допомогу. Вона побоювалася, що Дороті перебуває під сильним враженням від поїздки, тому не здатна оборонятися власними силами.

Густав наблизився до своєї жертви і раптом упав на коліно, підхопивши вільну від вази з квітами руку Дороті, щоб її галантно поцілувати.