Розділ 30. Лише за смертю посилати

Перед тим, як вирушити на фестиваль, Дороті ще раз заскочила в бібліотеку до Ніколетт.

— Пані, як я вам?

Ніколетт обвела її уважним поглядом і схопилася за голову. Ні, так-то з зовнішнім виглядом Дороті було все добре. Все як і зазвичай — кров з молоком. Але бентежила перекинута через плече рушниця. І не лише вона. Строката сукня, в яку була одягнута Дороті, була аж надто тісною. Або краще сказати — безнадійно малою, особливо в області грудей та талії. Як Дороті взагалі примудрилася в неї поміститися?

— Я б на твоєму місці залишила рушницю, — почала Ніколетт з більш нейтральної теми.

— Не пасує до кольору сукні? — спантеличилася Дороті.

— Не пасує до поїздки з Філімоном. Ти ж розумієш, що охорона сиру — це лише прийом, а насправді тебе запросили на побачення? А на побачення з рушницею не ходять. І ще, щодо сукні, тобі не здається, що вона тобі трохи затісна? У тебе є цілком милі вбрання твого розміру.

— Є, — погодилася Дороті. — Але я спеціально надягла цю вузьку сукню.

— Навіщо?

— Ну як це навіщо, пані? Щоб виглядати стрункішою. Я ж не винна, що цьому стовпу у лівреї подобаються худі.

— Чому ти так вирішила?

— Та молоденька покоївка, яку він сьогодні вранці пожирав очима, була зовсім худою.

Ніколетт закотила очі.

— Жодна сукня на світі не зробить тебе худою, а ось розійтися по швах може. Та ти ж у ній і дихати не зможеш. А щодо смаків Філімона готова посперечатися. На мою думку, його навпаки вражають твої пишні форми. Може, все ж таки переодягнешся?

— Ні, пані, я поїду в цій сукні, — була непохитна у своєму рішенні Дороті. — Нехай цей бовван, охочий до кістлявих дівчат, переконається, що і я цілком собі нічогенька.

От і що з нею робити?

— Ну тоді хоч рушницю лиши.

— Гаразд, так тому і бути, — вирішила Дороті дослухатися хоч одної доброї поради від пані.

Ніколетт поринула в роботу з головою. Час летів непомітно. Вона думала, що до обіду Дороті та Філімон вже повернуться з фестивалю, адже до села Сомеральж лише двадцять хвилин їзди. Але вони не з'явилися ні до обіду, ні до полудня. Сонце вже неквапливо хилилося до небокраю, і час неухильно біг до вечері. Ніколетт почала хвилюватися, чи не траплялася якась проблема з транспортом чи кіньми. Хоча, звичайно, Дороті здатна полагодити одне і підлікувати інше.

Ніколетт вирішила вийти до воріт подивитися, чи не видно десь вдалині екіпаж, що повертається в замок. Але підходити до воріт не знадобилося. Щойно вона опинилася на ґанку, помітила повозку, що в'їжджає у двір. З неї вийшли Дороті та Філімон.

Спочатку погляд упав на дворецького, і Ніколетт остовпіла. Таким вона його ще ніколи не бачила. Він був сильно пошарпаний. І це ще м'яко сказано. Рукав камзола надірваний, бриджі вкриті брудом. Волосся скуйовджене. І на довершення картини — синець під оком.

Після побаченого Ніколетт навіть побоювалася переводити погляд на Дороті. Але, на щастя, та виглядала значно менш пом'ятою. Відразу впадало в очі, що на ній інша сукня — не та тісна, в якій вона виїжджала, а цілком нормальна, її розміру. З картатою спідницею і білою блузою. За місцевою модою. Такі вбрання тутешні селянки надягають на великі свята. Не лише з одягом, але і з самою Дороті все було майже в порядку — лише волосся трохи скуйовджене і рум'янець горить на щоках. У руках вона тримала важку головку сиру. І треба сказати, саме сир виглядав найбільш постраждалим з усієї цієї трійці. Він був добряче пом'ятий, сплющений і вкритий плямами.

Що сталося??? В яку халепу потрапили Дороті та Філімон? У Ніколетт в голові промайнули неймовірні здогади, найбільш невинний з яких — це була сутичка з голодними хижаками. Вона навіть почала придивлятися, чи немає на сирі чи Філімоні слідів від зубів чи пазурів. Хоча чи справді винні хижаки? Раптом сутичка сталася не з ними, а в подорожніх одне з одним? Враховуючи темперамент Дороті, таку можливість також не можна було виключати.

— Віднесіть це на кухню, добродію, — передала Дороті головку сиру Філімону.

— Неодмінно, пані, — незворушно прийняв він трофей.

Ці дві нейтральні за змістом фрази, вимовлені офіційним тоном, не обдурили Ніколетт. Вона відчувала, який наелектризований простір між цими двома відвідувачами фестивалю.

Філімон манірною ходою з сиром під пахвою пройшов у замок. Дороті, дотримуючись дистанції кілька метрів, пройшла за ним слідом. Тепер, коли дворецький зрівнявся з Ніколетт, стали особливо помітні сліди боротьби на його непробивному обличчі. Але ось що цікаво — ні він сам, ні Дороті нещасними не виглядали.

Ніколетт відчула, що просто згоряє від цікавості. Вона зайшла слідом за ними в замок і одразу потягнула Дороті до своєї кімнати. Та не чинила опору. Імовірно, їй і самій кортіло розповісти про бурхливо проведений час.

Заскочивши до покоїв, Ніколетт прикрила двері. Вона навіть не намагалася посадити Дороті у крісло. Знала, що та ходитиме туди-сюди. А от сама Ніколетт сіла. Запитання в голові роїлися, як бджоли у вулику. Чому Дороті та Філімон були на фестивалі так довго? Чому Дороті в іншій сукні? Чому у Філімона не все гаразд з одягом та обличчям? Чому сир у такому жалюгідному стані?

— Що сталося? — звела Ніколет весь рій питань до одного.

— Цей стовп у лівреї… — почала схвильовано Дороті.

— Тільки розповідай по порядку, — відразу перебила Ніколетт.

— Добре, — Дороті, щоб заспокоїтися, зробила кілька глибоких вдихів. — Спочатку все йшло чудово. Ми їхали та обмінювалися люб'язностями.

— Обмінювалися люб'язностями? — насторожилася Ніколетт.

— Так. Він сказав: «Гарні місця проїжджаємо, чи не так, пані?». А я йому: «Є такі чоловіки, які мають звичку помічати гарні місця не лише в придорожніх краєвидах, а й у молоденьких покоївок».

Ох, Дороті! Не втрималася, щоб не вжалити.

— А він що?

— А він: «Що ви маєте на увазі, пані?». Загалом, слово за слово і я трохи розлютилася.