Розділ 29. Фестиваль сиру

Незрівнянний шоколадний пудинг від Філімона хоч трохи заспокоїв Маріеллу. Тяжко їй було змиритися, що Андре виявився настільки брехливим. І що найбезглуздіше, вона все одно в усьому звинувачувала себе. У Ніколетт серце стискалося, коли сестра скрушно шепотіла:

— А за що мене любити — ні милого личка, ні гарного посагу?

І що найстрашніше, незважаючи ні на що, Маріелла не хотіла, щоб її заручини з Андре були розірвані. Страх залишитися старою дівою був сильнішим за страх стати дружиною бридкої і брехливої людини. Переконання Ніколетт про те, що ще знайдеться гідний джентльмен, який не через гроші чи якусь іншу вигоду захоче пов'язати своє життя з Маріеллою, не мали успіху.

Августа знайшла, чим хоч на якийсь час втішити Маріеллу. Племінниця короля зранку збиралася до сусіднього містечка Лу-Деко за покупками та запросила Маріеллу з собою.

— Ніщо так не піднімає настрій юної леді, як прогулянка по крамницям та салонам з біжутерією та парфумами.

— Але ж Андре збирався заїхати за мною, щоб відвезти назад до татуся.

— Я сама відвезу тебе після ярмарку у твій маєток. У моїй кареті тобі буде набагато зручніше, — заперечила Августа.

Ніколетт була їй вдячна за це. Не хотілося залишати сестру з її нареченим ні на мить. Вона сподівалася, що незабаром Теодор виконає обіцянку — поговорить з татком, і заручини все-таки будуть розірвані. Після цього цей жалюгідний брехливий аферист більше не зможе псувати життя сестрі і втягувати їх у сумнівні справи.

Ніколетт теж із задоволенням прогулялася б з подругами по магазинах, але не могла. З самого ранку на неї чекала робота — чималий стос аркушів, які потрібно було переписати начисто. Адже вона тут, у замку Теодора, не так гостя, як найманий працівник. І коли картини в галереї вже розвішані, настав час повертатися до завдання, яке їй дали з самого початку. Там ще роботи непочатий край.

І нехай обов’язки писаря завадили вирушити за покупками, натомість завдяки отриманому за роботу авансу Ніколетт змогла дати сестрі трохи грошей, щоб та не просто захоплено дивилася на салонне розмаїття товарів (єдине, що зазвичай вони з сестрами і могли собі дозволити), а змогла щось собі купити.

Теодор зранку продовжив роботу над паперами батька. Останнім часом той все частіше і частіше довіряв йому складати для Його Величності звіти щодо стану справ у деяких провінціях. Батько вважав, що його старшому сину добре вдається працювати з математикою та аналітикою, і Теодор не збирався його розчаровувати.

Філімон з'явився з ранковою кавою, як і зазвичай, о дев'ятій. Залишив чашку на столі і завмер манірним стовпом замість того, щоб піти. Теодор відірвав погляд від документів.

— Ти щось хотів?

— Так, мілорде.

Філімон міг не намагатися вдавати незворушність. Теодор бачив свого відданого дворецького наскрізь. Той щось задумав.

— Слухаю.

— Мені здається, ми не виявляємо достатньої гостинності нашим гостям.

Несподівана заява. Теодор мало кавою не вдавився.

— Мабуть, я міг би з тобою посперечатися, — усміхнувся він. — Хіба вчорашні події не показали, що гості почуваються як удома? А що, власне, ти маєш на увазі?

— Сьогодні, як ви знаєте, у сусідньому селі проходитиме щорічний фестиваль сиру. Лише сьогодні можна купити найкращі сорти Сомеральзького сиру за найвигіднішою ціною. Я подумав, з нашого боку було б неввічливо по відношенню до гостей не скористатися можливістю пригостити їх делікатесом, який виготовляють лише тут. Я міг би відвідати фестиваль та купити головку свіжого Сомеральзького сиру.

Оце й усе?

— Добре, їдь, — кивнув Теодор.

Однак Філімон не зрушив з місця.

— Щось іще?

— Так, мілорде. Я прошу виділити мені охорону.

Теодор ледве вдруге кавою не вдавився.

— Охорону, щоб з'їздити до сусіднього села за головкою сиру?

— Так, мілорде. Дорога пролягає через ліс. Раптом запах сиру привабить диких звірів?

Ті три кущі, що ростуть дорогою до села Сомеральж, Філімон називає лісом?

— Еммм... ну добре, візьми з собою Леона.

— Але ж ви відправили його сьогодні з дорученням до столиці.

— Тоді Ренарда. Чи хто там сьогодні вільний з охорони?

— Всі зайняті.

Теодор зміряв Філімона здивованим поглядом. Чого той від нього хоче почути?

— Хочеш, щоб я з тобою поїхав? Але я теж зайнятий. Або зачекай… Про яку охорону ти говорив? — Теодора осяяв здогад: — Маєш на увазі Дороті з рушницею?

— Так, мілорде. І можна без рушниці.

Теодор засміявся.

— Якщо надумав запросити жінку на побачення, чи не простіше це зробити прямо?

— Я пробував, мілорде, але отримав відмову. Тож прошу, щоб ви віддали розпорядження.

А Дороті — міцний горішок. Теодору здавалося, що симпатія між Філімоном і служницею Ніколетт взаємна. Проте вона вирішила не здаватись без бою? Це правильно. Але Філімон-то он який! Гне своє.

— Добре, іди, передай їй, що я розпорядився, щоб вона супроводжувала тебе на фестиваль сиру в якості охорони.

— Неодмінно, мілорде, — через свою незворушність просяяв Філімон.

Ніколетт сиділа над паперами, коли до бібліотеки увійшла обурена Дороті.

— Пані, я вам поки що не потрібна? Дозвольте мені супроводжувати Маріеллу та Августу у їхній поїздці по магазинам?

— Чому б ні? Їдь.

Ніколетт відчувала, що це лише початок розмови. Щось уже встигло статися з самого ранку, що привело Дороті в такий розбурханий стан. Чекати пояснень довго не довелося.

— Хочу бути якомога далі від цього стовпа в лівреї! Очі б мої його не бачили! — почала вона ходити туди-сюди.

— Дороті, давай по порядку. Що сталося?

— Нічого особливого, пані. Просто сьогодні вранці я стала свідком, як цей манірний бовван усміхався молоденькій покоївці. Так і пожирав її очима!

"Філімон" і "усміхався" — ці два слова ніяк не поєднувалися в голові Ніколетт.