Розділ 28. Найцінніше безцінне

Мисливець за скарбами з усією спритністю тікав, зникаючи з поля зору, але Ніколетт і її соратниці по пригоді ще якийсь час залишалися в заціпенінні від стрімкого калейдоскопа подій, яким вони стали свідками. Дівчата спантеличено поглядали на обсипаних дубовим листям братів-лордів, які все ще сиділи на зламаній гілці, потираючи забиті місця. До місця подій швидкісним фрегатом мчала Дороті, яка теж, мабуть, не до кінця розуміла, що тут щойно сталося, а тому тримала рушницю напоготові. І ніби цієї компанії було мало, з воріт замку показався дворецький.

Своєю ідеально манірною ходою він наблизився до зламаної дубової гілки і зібраних біля неї людей. Обережно, боком, обігнув пишногрудого вартового і спрямував абсолютно незворушний погляд на господаря. Пройшовся по обшарпаному рукаву камзола і не менш потертій штанині, які постраждали, мабуть, ще під час спроб Теодора видертися на дуб. Підняв одну брову та опустив. Більше непробивне обличчя Філімона не відобразило жодної емоції.

— Я не зовсім зрозумів, мілорде, куди подавати десерт?

Питання застигло в повітрі без відповіді. Усвідомивши, що господаря на даний момент не надто хвилює доля десерту, Філімон продовжив:

— Смію зауважити, мілорде, що ви замовляли до вечері шоколадний пудинг, який на ваше прохання я приготував власноруч. Але ні ви, ні ваш брат, ні четверо ваших гостей не потрудилися з'явитися в обідньому залі.

— Бачиш, Філімоне, ми якраз прямували в обідню залу, але в нас сталася травма, — знявши з голови Матіса дубовий лист, Теодор кивнув на плече брата, де крізь надірваний камзол справді виднівся поріз.

— Запросити лікаря? — незворушно поцікавився дворецький.

Видно було, що брати не горять бажанням звертатися до лікаря, у якого може виникнути резонне запитання, за яких обставин таку травму було отримано. Адже не всякий лікар холоднокровно сприйме історію про падіння двох благородних джентльменів з дуба.

— Навіщо кликати лікаря? — виступила вперед Дороті, трохи відтіснивши Філімона. — Я сама можу обробити рану.

Матіс покосився на свою «наречену» з побоюванням:

— Ви знайомі з лікарською справою?

— Знайома. У маєтку моєї пані саме я підліковую корів та коней.

І це, між іншим, чиста правда. А що поробиш? Татусь не має грошей найняти ветеринара.

— Саме загоїться, — відразу запевнив Матіс, не бажаючи ставати пацієнтом фахівця зі здоров'я великої рогатої худоби.

Брати піднялися на ноги і почали обтрушуватися.

— Я чекаю на розпорядження, — нагадав про себе дворецький.

— Подай десерт в обідню залу за півгодини, — відчуваючи, що інакше Філімон не дасть їм спокою, видав команду Теодор.

— Неодмінно, мілорде, — дворецький відважив легкий церемонний уклін і пішов, акуратно, боком, оминаючи вартового-ветеринара з рушницею.

— Сподіваюся всіх вас побачити за півгодини в обідній залі, — обвів Теодор поглядом четвірку панянок. — А вас, Ніколетт, чекаю прямо зараз у своєму кабінеті.

Лорд кинув на Ніколетт строгий погляд з-під зсунутих брів. Вона про всяк випадок зробила винуватий вигляд. Але скільки б Теодор не палив її своїми незадоволеними гарними сірими очима, насправді Ніколетт не боялася ні майбутньої розмови, ні самого Теодора. Важко боятися джентльмена, чиє вражаюче падіння з дуба ти щойно міг споглядати.

Компанія під проводом Дороті рушила у бік замку. Мабуть, вона була єдиною, крім Філімона, кого теж турбувала доля десерту.

— Може, все-таки запросити лікаря? — запропонував Теодор Матісу, який продовжував потирати забите плече.

Той відмахнувся, але тут прийшла допомога, звідки Матіс явно не чекав.

— У пансіоні нас навчали основам лікування, — Августа подивилася з тією своєю інтригуючою загадковістю, коли з-під світської манірної маски легкою лукавою усмішкою проступає її справжня жива вдача. — Якщо мілорд здатний витерпіти пекучу мазь з такою самою мужністю, з якою він ліз на дуб, то я можу обробити рану.

Треба було бачити, яка сяюча задоволена усмішка промайнула на обличчі Матіса. Складалося враження, що він готовий хоч щодня падати з дерева заради можливості побути пацієнтом Августи.

Теодор не став довго сварити Ніколетт, хоча варто було б. Вона сиділа в кріслі в його кабінеті, а він ходив туди-сюди і обурювався, на що перетворилося його життя після того, як він мав необережність залишити Ніколетт у замку.

— Я забув, що таке спокій, і здобув постійний головний біль!

Ніколетт мовчала, час від часу піднімаючи на нього покаянні очі. Але він був упевнений, що його схильна до авантюр гостя анітрохи не кається. Проте Теодор ловив себе на думці, що йому подобається цей погляд з прихованою лукавинкою. І хоч як важко було собі зізнатися, але насправді він анітрохи не шкодував, що залишив Ніколетт у замку. Теодору поки що не хотілося навіть думати, що рано чи пізно їхня вистава із заручинами закінчиться, і вона повернеться додому. Ця нестерпна скалка, що перетворила життя на пекло, вабила його.

Однак він не збирався хоч на півтону зменшувати своє обурення.

— Будьте ласкаві пояснити, що за авантюру ви та ваші спільниці влаштували сьогодні під стінами мого замку.

Ніколетт почала розповідати. І коли Теодор дослухав, повністю був на боці панночок, хоч Андре і був його троюрідним братом. Про нього ходили чутки, що він любитель азартних ігор. Декілька разів залазив у борги, розплачувався, потім знову залазив. А тепер що? Здобув новий борг, який вирішив погасити, використовуючи наречену?

— Мені б хотілося, щоб татко розірвав заручини. Маріелла гідна кращого, — закінчила Ніколетт. — Але хіба татко мене послухає?

— Я поговорю з вашим батьком, — в Теодора слова вирвалися самі собою.

З деяких пір йому приносило задоволення виконувати бажання Ніколетт, чи це стосувалося ремонту даху в маєтку її батька, чи долі її сестри.

Ніколетт вдячно засяяла.

— Але більше жодних авантюр! — взяв він з неї слово.