Розділ 26. Ідуть!

Теодор закінчив розбирати документи і збирався піти до галереї. Цікаво було подивитися, як просуваються справи у Матіса. Чи вдалося йому переконати Августу, що він не останній чоловік у королівстві, гідний одруження з нею?

Проте йти нікуди не довелося. Брат сам з'явився у кабінеті. У якомусь дивному збудженні. Навіть не став як завжди прилаштовуватися в улюбленому кріслі біля вікна, а почав ходити туди-сюди.

— Повісив картини?

— Повісив, — відмахнувся Матіс.

— Сподіваюся, тобі вдалося вразити Августу своєю працездатністю? — підколов Теодор.

— Та де там, — з досадою кинув брат. — Августи не було в галереї. Я розвішував картини в гордій самотності.

— Куди ж вона поділася?

— Пішла у справах, — буркнув Матіс.

— А чого ти такий невдоволений? — не витримав Теодор, щоб не розсміятися.

Брат нарешті зупинився, щоб сісти на край письмового столу. Це чим же він такий збуджений, що не помічає своєї безцеремонності?

— У мене є підозри, що панночки щось затівають, — загадково сказав він. — Щось дуже обурливе.

— Ніколетт та Дороті?

Від цих двох будь-чого можна чекати. У Теодора в голові одразу промайнуло безглузде припущення. Може, вони переслідують Філімона, вимагаючи в нього другу рушницю? Вирішили вдвох іти на полювання на кабана?

— Та до чого тут Дороті? Я маю на увазі Ніколетт та Августу.

— Августу? Цю виховану манірну всезнаючу племінницю короля? — посміхнувся Теодор. — Та хіба вона здатна на щось обурливе?

— Ще й як здатна. Це лише на вигляд вона така вихована. Там під цією маскою — вогонь.

О, та братик, схоже, серйозно влип.

— І що ж вони затівають?

— Точно не знаю, цього я не почув. Зрозумів тільки, що починається якась авантюра. Зате точно почув, коли і де. Ввечері, на заході сонця, біля західної стіни замку.

— Ти що, підслуховував?

— Це вийшло майже випадково. Не думаєш же ти, що я залишився в галереї, коли Августа звідти пішла? Доручив роботу слугам. А сам пішов шукати її. Знайшов її у парку, вона шепотілася з Ніколетт... загалом, якщо не хочеш пропустити найцікавіше, бери бінокль і ходімо. Нам треба зайняти позицію заздалегідь.

Теодор глянув на брата зі скепсисом. Той явно перебільшував. Не міг Теодор уявити Августу учасницею якоїсь витівки. Хоча в поведінці юних леді сьогодні ввечері дійсно спостерігалися певні дивацтва. Спочатку Ніколетт запитала, чи Теодор не буде проти, якщо її сестра залишиться погостювати сьогодні ввечері. Він, звичайно, заперечувати не став і навіть наполіг, щоб та побула гостею замку до завтра. Навіщо вирушати в дорогу проти ночі? Потім Ніколетт повідомила, що й Августа теж залишається на вечерю, на що Теодор знову нічого не заперечив. Однак жодна з трьох юних леді, які так прагнули бути присутніми на вечірній трапезі, на вечерю не з'явилися, пояснивши це відсутністю апетиту. Можливо, справді, щось затівають? Цікавість змусила Теодора послухатися заклику брата. Він захопив бінокль, і вони вийшли з кабінету.

— Ти маєш якийсь конкретний план? — на ходу спитав Теодор.

— Пропоную влаштувати засідку в кущах, — озвучив зовсім не джентльменську пропозицію Матіс. Але азарт уже взяв своє, і Теодор погодився навіть на такий сумнівний план.

Проте не встигли брати вийти за ворота замку, як Теодор зрозумів, що цей план не вдасться реалізувати. Біля західної стіни не було достатньо густих чагарників. Там взагалі практично не спостерігалося рослинності. Лише старий дуб. Височезний і розлогий, але все ж таки сховатися за його стволом двом чоловікам не вдасться.

Матіс обійшов дуб по колу, потираючи потилицю.

— Вихід один — лізти нагору.

Теодору залишалося лише розсміятися. Це наскільки сильно Августа засіла у брата в голові, що йому приходять туди такі хлоп'ячі ідеї. Теодор не лазив по деревах, мабуть, років із тринадцяти.

— Уяви, як безглуздо ми будемо виглядати, сидячи на гілці, — Теодора продовжував душити сміх. — А раптом наші леді й не прийдуть?

— Ідуть! — раптом перебив брата Матіс, вказавши вправо.

Дійсно, з воріт виходила вся трійця: Ніколетт, Августа та Маріелла. Матіс кинувся нагору стовбуром з хлоп'ячою спритністю. Теодор поліз за ним.