Розділ 25. Магічний тайнопис

Щойно Августа вийшла з галереї, її обличчя відразу стало живим і пустотливим. Ніколетт вкотре здивувалася, як у неї так швидко виходить з манірної гордовитої леді ставати самою собою.

— Думаєш, Матіс впорається? — запитала Ніколетт, кивнувши на двері.

— Впорається, — впевнено відповіла Августа. — Але ми у будь-якому разі перевіримо його роботу за кілька годин, — посміхнулася лукаво. — А до речі, куди ти поспішаєш? Може, потрібна допомога?

Ніколетт ще майже зовсім не знала Августу, але відчувала до неї таку прихильність, що несподівано для самої себе видала все, що її турбує з приводу ситуації, в якій опинилася сестра. Августа виявила виняткову солідарність.

— Терпіти не можу чоловіків на зразок Андре.

— А Марі мене й слухати не хоче. Вірить нареченому. Тому немає сенсу старатися її чимось переконати. Заради його схвального слова вона на все готова. Ось я і подумала, що з нею говорити марно — треба поговорити з Андре. Сказати йому в обличчя, що знаю про його плани використати сестру.

— Стривай, — Августа трохи пригальмувала. — Що це дасть? Ти віриш, що зможеш його засоромити, і він виправиться?

Ні, звичайно, в таке Ніколетт не вірила, але й не могла нічого не робити.

— Але що тоді? Поскаржитись татові? Він також може не повірити.

— У мене є краща ідея, — Августа змовницьки посміхнулася. — Кажеш, Андре полює за скарбами зі старої легенди?

— Так.

— Думає, що підказка мала бути зашифрована в магічному тайнописі?

— Так.

— І він хотів, щоб ти йому цей тайнопис знайшла і розшифрувала?

— Так. От тільки жодного тайнопису не існує. Як і сховку зі скарбами. Легенда виявилася гарною таємничою казкою, не більше.

— Мені здається, не варто розчаровувати Андре, — зловтішно посміхнулася Августа.

Ніколетт відразу вловила її ідею.

— Можна збрехати йому, що я знайшла напис і розшифрувала.

— Вірно. Що він тоді зробить?

— Спробує, використовуючи підказку, відшукати та розкрити сховок.

— Нам залишиться лише підлаштувати все так, щоб Маріелла побачила, як Андре піде полювати на скарби. Тоді вона переконається, що наречений брехав їй, і зрозуміє, який він насправді.

Деталі плану юні леді розробляли, усамітнившись у парку. Вони були такі захоплені обговоренням, що не помітили, як за ними з-за дерева спостерігає пара цікавих очей.

У шинку «Три перепілочки» для панів було відведене окреме приміщення. Ось там, у невеликому затишному залі, за столом, накритим білою скатертиною, і відбулася розмова Ніколетт та Андре. Маріелла теж сиділа поруч. За придуманим Августою та Ніколетт планом сестра повинна почути все, що Ніколетт скаже її нареченому.

— Мені вдалося знайти картину, яку ви шукали, — почала Ніколетт.

Очі Андре спалахнули нездоровим блиском. Якщо не брати до уваги цей блиск, то наречений сестри справляв приємне враження. Багато панянок назвали б його красенем. Блакитні очі, світле хвилясте волосся, ідеально правильні риси обличчя. На ілюстраціях до любовних романів художники зазвичай зображують саме такі образи. Але на Ніколетт не діяла ця книжкова фальшива краса — душу палила образа за сестру. Проте не можна було виявляти неприязнь завчасно.

— Кажете, полотно дороге вам як сімейна реліквія? — невинно поцікавилася вона, сьорбнувши чаю. Андре не виявив щедрості замовити юним леді до чаю хоч чого-небудь.

— Так. Це пам'ять про бабусю. Вона дуже любила цю картину, — театрально закотилися брехливі блакитні очі.

Ні, все таки не розуміла Ніколетт, що Маріелла знайшла особливого в цьому Андре. Вже якщо й говорити про чоловічу привабливість, то відразу на думку спадає Теодор. Його грізно зсунуті брови, тоді як губи готові розтягнутися в іронічній усмішці. Цікаві до безцеремонності, зате живі сірі очі. А Андре порожній. Як хотілося, щоб сестра це розгледіла.

— На картині, про яку йде мова, зображений замок Рош-ді-Вуар на тлі лісів у строкатому осінньому оздобленні, — продовжила Ніколетт. — Правильно?

— Так. Бабуся так любила осінь. Вона могла годинами милуватися картиною. І їй навіть не заважав магічний тайнопис на ній. До речі, що там написано?

Який шахрай! Якщо у Ніколетт досі й були хоч найменші сумніви щодо того, що Андре бреше, то тепер вони всі остаточно розвіялися.

— Зачекайте, — заперечила вона, — але на тій картині, де навколишні ліси зображені в осінньому оздобленні, немає магічного тайнопису.

— Як немає? — Андре невдоволено зиркнув у бік Маріелли. — Ти хіба не сказала, що треба шукати картину з магічним тайнописом?

Марі зсутулилася, ніби й справді в чомусь винна.

— Ні-ні, — Ніколетт довелося стримувати себе, щоб не видати обурення, що в ній спалахнуло. — Маріелла говорила про тайнопис. Але ви самі щойно сказали, що на картині, яка є вашою сімейною реліквією, була осінь. Бо полотно, на якому я розгледіла тайнопис — зимовий пейзаж.

Андре вмить переключив увагу з нареченої на Ніколетт.

— Ах, так-так, зимовий, — солодко заспівав він. — Я був такий юний, коли востаннє бачив картину. Ось і забув. Але тепер чітко пригадую, що дійсно — на полотні дерева були зображені, вкриті інієм, що іскрить на сонці.

— На сонці? Але на картині вечір, — Ніколетт спеціально водила Андре за носа, щоб Маріелла помітила, як той викручується.

— Я хотів сказати, сніг іскрився у світлі зірок, але так яскраво, ніби світить сонце, — як би не викручувався Андре, але Марі все одно не помічала його хитрощів. Продовжувала дивитись на нареченого з обожнюванням. — То що було в магічному тайнописі?

Якби сестра не була така зациклена на думці, що Андре — її єдина надія на заміжжя, вже давно розкусила б його. Однак її голова, як і раніше, залишалася затуманеною цими занепадницькими думками. Але нічого, у Ніколетт і Августи є ліки, які змусять Маріеллу прозріти. Якщо вийде все так, як вони задумали, то сестра точно зрозуміє, що являє собою її наречений.