Розділ 22. Наречена!!!

— Філімоне, проведи гостя в мій кабінет і запропонуй йому каву або чай, — розпорядився Теодор.

— Неодмінно, мілорде, — рушив на вихід дворецький.

І тільки-но за ним зачинилися двері, Теодор перемістив погляд на Ніколетт. Ох, як він дивився! Вона навіть зіщулилася і моментально згадала, що взагалі-то поголос приписує лорду дуже поганий характер. Останніми днями Ніколетт про це зовсім забула. Теодор почав здаватися їй цілком милим джентльменом, але цієї миті вона усвідомила, що дуже поспішила з висновками.

Лорд насувався на неї, як хижак на жертву. В очах виблискував страшний гнів.

— Ви мене обдурили?! Чому не сказали, що ви наречена пана Дідьє?! Чому не сказали, що заручини вже відбулися?!

Ніколетт відступала, поки її спина не вперлася в стіну. І оскільки відступати вже було нікуди, а Теодор продовжував насуватися, похмурий як небо перед штормом, Ніколетт теж вирішила обуритися.

— Я йому ніяка не наречена! І жодних заручин не було! — скинула вона підборіддя.

Але Теодор її не чув. Його рука загрозливо вперлася в стіну, поряд із головою Ніколетт.

— Ви що, не розумієте, що найняти на роль нареченої чужу наречену — це зовсім не те саме, що найняти вільну пані?! — Він розлючено навис над нею. Величезний злий і неповторно обурений у своєму абсолютно необґрунтованому гніві.

— Я не наречена! — войовничо видала Ніколетт і навіть відважно зробила крок вперед. Нехай не думає, що вона боїться його. При цьому довелося високо закинути голову, щоб подивитися в його очі, що аж блищали іскрами обурення: — Самі подумайте, якби у мене був наречений, хіба татко не розповів би вам про нього, коли приїздив сюди?

— Тобто ваш батько теж ще про це не знає? — друга рука Теодора вперлася в стіну, щоб узяти Ніколетт у капкан. Довелося знову трохи здати назад. — Ви заручені таємно?!

Якими ж некмітливими бувають розгнівані чоловіки.

— Та не заручені ми! Я генерала Дідьє ще жодного разу не бачила!

— Чому ж він називає вас своєю нареченою?

Ніколетт шкірою відчувала жар, що виходить від Теодора. Здається, і вона в цей момент горіла не менше.

— Може, його про це й запитаєте?

— А я запитаю! — прогарчав лорд.

— Татко хотів засватати мене йому, але генерал сказав, що погодиться на це лише після оглядин і за умови, що я виявлюся скромною, слухняною і мовчазною, — зухвало кинула Ніколетт в обличчя Теодору.

— Слухняною?! — Теодор примружився. Ніколетт здалося, що крізь гнів проступила іронія. — Боюся, на генерала чекає велике розчарування. Він ще навіть не уявляє весь масштаб головного болю, який може отримати. Гаразд, залишайтеся тут. Піду поспілкуюся з вашим генералом.

Теодор розвернувся і пішов у бік виходу. Ніколетт поспішила за ним.

— Я з вами, — заявила рішуче. — Пан Дідьє сказав, що хоче бачити нас обох.

Лорд прогарчав щось нерозбірливе, мабуть, лайливе, що Ніколетт розцінила як згоду.

Теодор йшов коридором дуже швидко, але Ніколетт якось встигала за ним. Лорд був злий, але й вона теж була обурена не менше. Причому, її обурення було адресоване не лише Теодору, а й генералу. Чому цей пан вирішив назватись нареченим, коли ще нічого остаточно не вирішено? Старий самодур! Трухлявий пень! Уява намалювала генерала Дідьє маленьким, лисим, з черевцем, що випирає.

Ніколетт рішуче увійшла до кабінету за Теодором. Її погляд одразу вихопив чоловіка у військовому бордовому кителі, який вітально підвівся з крісла. Це і є Дідьє? Правду кажучи, жодного черевця не спостерігалося. Генерал був високий, підтягнутий і не такий уже й старий. Хоча скроні вже трохи вкрила сріблом сивина. Але це, мабуть, єдине, що говорило про його вік. А ось щодо чого Ніколетт не помилилася, то це щодо характеру генерала — самодур. Він не став церемонитися, а одразу безапеляційно заявив:

  — Мушу вас засмутити, мілорде, але я не дозволяю моїй нареченій працювати у вас писарем. Вона негайно вирушить зі мною додому. Я супроводжу її назад у маєток під нагляд батька.

— Але дозвольте… — спробував заперечити Теодор.

Проте Дідьє відразу перебив:

— У вас, у молодих панів, дуже дивний світогляд. Але я дотримуюся старих перевірених істин. Юній леді не личить працювати. Вона має дочекатися вигідної партії та стати зразковою дружиною. Ніколетт, сподіваюся, вам вистачить півгодини, щоб зібратися? — суворо глянувши на неї, спитав він. — У мене сьогодні ще багато справ.

Ніколетт від обурення і розгубленості втратила дар мови.

— Випереджаючи ваше запитання, — знову звернувся Дідьє до Теодора, — хочу заспокоїти. Я знаю, що ви виплатили Ніколетт певну суму авансу. Я зараз же поверну вам гроші.

Він зняв з пояса шкіряний мішечок і почав відраховувати півтинні. Якщо Ніколетт думала, що Теодор був у гніві, коли розмовляв із нею, то дарма. Це просто вона ще не бачила його по-справжньому розгніваним. Хоча зовні він не надто і змінився. Але треба було бачити як потемніли його очі — в них кипіло щось страшне.

— Дозвольте зауважити, мілорде, — почав Теодор, — кілька днів тому я мав честь приймати в моєму замку батька Ніколетт. Той жодного слова не сказав про те, що в його молодшої дочки є наречений, і, більше того, дав згоду на її роботу писарем.

Генерал роздратовано скривився. Певне, не звик слухати заперечення.

— Ми давно вели переговори з паном Огюстьє про його молодшу дочку. Вчора погодили останні деталі та дійшли остаточної згоди. Я офіційно попросив руки Ніколетт, і пан Огюстьє погодився. Найближчим часом ми узгодимо дату одруження.

Ніколетт відчула, що земля йде з-під ніг. Як же це так? Вона зовсім не хотіла ставати дружиною Дідьє.

— Ніколетт, ідіть, — владно скомандував генерал. — Не люблю повторювати двічі. У вас півгодини на збори.

Він поклав відраховані півтинні на стіл.

— Ніколетт залишиться, — спокійно заперечив Теодор, підходячи до столу.

— Що ви маєте на увазі, мілорде? — генерал подивився з нетерпінням та невдоволенням.