Розділ 17. Майже Адель

Весь вечір Ніколетт та Дороті провели у бальній залі. Ніколетт навчала підопічну світських манер. За цим дійством з цікавістю та скепсисом спостерігали Теодор та Матіс. Учениця виявилася тямущою — все схоплювала на льоту, але невгамовна енергія та надмірна старанність злегка заважали справі. Придуманий Матісом образ Адель, сором'язливої нерішучої недосвідченої у світських справах леді з глибинки, у виконанні Дороті виглядав, правду кажучи, не зовсім переконливо. Її рухи виходили надто розгонистими. Реверанси та поклони вона виконувала з таким старанням, що якби в цей момент хтось опинився у радіусі метра від неї, то без травм би не обійшлося. Напевно, саме тому — з побоювання отримати каліцтво, Матіс насторожено сприйняв слова Ніколетт, що настав час переходити до навчання танцям.

— Потрібен доброволець-партнер, — Ніколетт подивилася на «коханого» Дороті.

Матіс спробував знайти підтримку у брата, але Теодор не виявив жодного ентузіазму стати учителем танців для Дороті, і всю енергію учениці Матісу довелося прийняти на себе.

Дороті і в танцях виявилася талановитою. Рухи запам'ятовувала легко. Проте відкрилася несподівана проблема. Щоразу, коли темп прискорювався, її ноги самі собою, всупереч волі господині, переходили на танець, що зовсім не відповідає повільному церемоніальному менуету, а підозріло нагадує напівприсяд улюбленого на всіх сільських святах скретча. Цей напівприсяд із задерикуватим викиданням колінців привів Матіса в стан крайньої спантеличеності. Стало зрозуміло, що за один вечір позбавити Дороті тяги до народних танців навряд чи вийде.

— Що ж робити? — потираючи постраждалу від «колінців» невгамовної партнерки ногу, прошкандибав він до крісла.

Теодор спостерігав за кульгавим братом із сумішшю співчуття та іронії і раптом видав:

— Хм… А це ідея. Треба щоб Дороті пошкодила ногу.

Дороті глянула на лорда недобре.

— Як же я тоді на полювання ходитиму?! — обурилася вона.

— Я не маю на увазі справжню травму, — заспокоїв Теодор. — Просто прикинься, що невдало зійшла зі сходів карети і тепер тобі боляче ступати. Тоді не доведеться робити ні реверансів, ні поклонів, ні танцювати.

Матіс засяяв. Ідея брата рятувала зі, здавалося б, безвихідного становища.

— Зможеш злегка накульгувати? — запитав він у Дороті.

— Звичайно, мілорде.

Хіба Дороті могла б засумніватись у своїх здібностях виконати будь-яке дане їй завдання?

Матіс зітхнув з полегшенням. Тепер залишалося лише навчити Дороті манерам за столом. Ніколетт зайнялася цим під час вечері. Дороті отримала місце за панським столом та весь набір столових приборів.

Філімон, що розносив страви, виглядав сьогодні як ніколи манірним і пихатим. Затія, яку вигадали панове, йому явно не подобалася, що читалося в його поглядах, що ставали особливо виразними, коли він дивився на Матіса. Той мало тефтелею не вдавився.

З навчанням столовому етикету все пройшло, як по маслу. Справа в тому, що в маєтку татуся Дороті та Ніколетт іноді обідали за одним столом. Тому що, по-перше, Дороті була близька Ніколетт як подруга, а по-друге, не обідати ж Ніколетт на самоті. Всі сестри, крім Маріелли, вийшли заміж і жили зі своїми чоловіками. А останнім часом Маріелла і татко, зайняті підготовкою до весілля, теж часто були відсутні в маєтку. Так що Дороті вже не раз ділила з Ніколетт стіл і встигла дізнатися про призначення нехай не всіх семи виделок, але хоча б трьох, а з ножами і ложками було і того простіше.

Домінік із дружиною снідали на веранді. Чудовий весняний ранок, що заглядав у вікно золотистими променями негарячого сонця, обіцяв чудовий день. Але розмова йшла не про погоду — про синів. Точніше, про їхню реакцію на надану Його Величністю честь засватати одному з них свою племінницю.

— Думаєш, обидва пройдисвіта збираються нас обдурити? — усміхнулася Інесс чоловікові.

— Теодор так точно, — Домінік із задоволенням сьорбнув ковток терпкої малькійської кави. — Якщо Матісу я ще міг би повірити, що в нього зненацька з'явилася дама серця, то розповідь нашого старшого про таємні заручини — це точно перебір. Лише гра, спроба перевершити молодшого.

— Тоді з ким він приїде на сьогоднішній прийом?

— О, це дуже цікава юна особа, — посміхнувся Домінік. — Я вже бачив її, коли відвозив Теодорові папери.

— Який спритний у нас син. Найняв актрису?

—  Не думаю. Вона надто добре освічена для актриси.

— Я заінтригована. Як добре, що ти суттєво зменшив кількість запрошених на сьогоднішній прийом. Ні юна леді, ні наш син-хитрун ще, напевно, не підозрюють, що не обтяжені турботами про гостей, ми зможемо всю увагу зосередити на них. Впевнена, що швидко зможу впіймати пару шахраїв на обмані.

— Не сумніваюся, — Домінік лагідно накрив долонею руку дружини та іронічно зауважив: — Тим більше, що ми підготували для них сюрприз.

— А ось щодо Матіса я стурбована більше, — Інесс задумливо глянула на чоловіка. — Я схильна, як і ти, припустити, що наш молодший справді міг сповнитися до якоїсь леді почуттями. Але хто ж вона? Що це за Адель?

— За декілька годин ми про все дізнаємося.

Ранок п'ятниці видався метушливим і хвилюючим. Причому метушилися і хвилювалися не панянки, а їхні «кавалери». І хвилювалися переважно через Дороті. Але дарма. У новопридбаній темно-зеленій сукні та капелюшку з рослинним декором вона виглядала цілком імпозантно. Нехай не тендітна бліда крихітка, але зате, як люблять говорити чоловіки, кров з молоком.

Ніколетт своїм зовнішнім виглядом теж залишилася задоволена. Блакитна сукня з гладенького шовку, прикрашена вишуканим мереживом, яка обійшлася Теодору в кругленьку суму, сиділа ідеально. Ніколетт любила цей колір — колір безхмарного неба. Вона давно мріяла про вбрання таких тонів. Тканина ніжно огортала тіло, і м'яким водоспадом струменіла вниз. Легкий капелюшок та туфлі з дорогої парчі, доповнювали вбрання, роблячи Ніколетт схожою на одну зі столичних модниць. Так незвично.