Розділ 14. Я згодна!

Щойно Теодор віднайшов дар мови, насамперед звернувся до кухаря:

— Густаве, можеш бути впевнений, Дороті більше не буде допущена на кухню. А щоб тобі легше було пережити сьогоднішнє потрясіння, отримаєш цього місяця солідну надбавку до зарплатні.

— Я ще довго страждати, мій синьйора, — трагічно, але вже хоча б без обурення відповів Густав. — Цей страшний панянка вбити мій відчуття гармонія.

Він повернув собі на голову ковпак і, кинувши сповнений жаху погляд у бік Дороті та її пирогів, вийшов з обідньої зали.

У тиші, що запанувала, несподівано пролунав незворушний церемонний голос дворецького:

— Пироги по-дегустайськи а-ля-сі-бердопасьє. З ранньою суницею. Доводяться до посилено підкресленого ступеня прожарювання, щоб легкою гіркуватістю відтінити солодкість начинки. Хто з панів хоче наповнити тарілки?

— Філімоне, ти вважаєш, що це можна їсти? — скептично глянув на дворецького Теодор.

— Неодмінно, мілорде.

Теодор зробив жест, який можна було розцінити як: «Тоді пригощайся». Дворецький і бровою не повів. Взяв з тарілки пиріжок і відкусив. Теодор і Матіс завмерли в очікуванні реакції. По очах, що розширилися від жаху, на яких виступили сльози, стало зрозуміло, що або гіркуватість виявилася не такою вже й легкою, або в пирогах присутні й інші особливі відтінки смаку. Однак Філімон мужньо прожував десерт і навіть відкусив ще, не скрививши жодного мімічного м'яза.

— Ну як тобі? — поцікавився Теодор.

— Неповторний смак, — запевнив дворецький і отримав у цей момент від Дороті такий сповнений захоплення і всепоглинаючої любові погляд, що стало зрозуміло: з цієї хвилини і на віки вічні цей чоловік став в очах авторки десерту її шляхетним лицарем у сяючих обладунках.

Матіс, вражений запевненнями Філімона, потягнувся до пирогів, але дворецький спритно підхопив тарілку зі столу, і тому довелося схопити порожнечу.

— Я був би дуже вдячний, якби пани дозволили мені одному насолодитися невимовним смаком пиріжків бердопасьє. Натомість буду щасливий подати вам за чверть години яєчню з беконом.

— Так, Філімоне, будь ласкавий, — кивнув Теодор.

Дворецький вийшов з обідньої зали своєю неспішною величною ходою з тарілкою бердопасьєшних пиріжків. Його супроводжував той самий сповнений захоплення погляд Дороті.

— Породистий… — розчула Ніколетт її захоплений видих.

Ось тільки шкода, на Дороті з її доблесним лицарем, схоже, чекає довга розлука. Терпіння Теодора явно вичерпалося. Він почав метати громи і блискавки, запевняючи, що вже втридцяте за сьогодні пошкодував, що залишив у замку двох таких надмірно енергійних панянок.

Дороті белькотіла, що хотіла як краще, і просила виявити милість — залишити її в замку.

— Я згодна на будь-яку роботу і найскромнішу платню, — запевняла вона.

Матіс спостерігав за сценою з якоюсь дивною усмішкою і в першу ж паузу вставив несподіване запитання:

— Дороті, скільки вам років?

— Мілорде, хіба це благородно, цікавитися віком жінки? — обурилася вона. Але одразу згадавши, що перебуває у підвішеному стані і краще поки що панам не суперечити, відповіла: — Двадцять п'ять.

Це вона, звісно, трохи применшила свій вік. Насправді, їй уже виповнилося тридцять.

Теодор якось дивно зиркнув на брата:

— Це те, про що я подумав?

— А чому б і ні? Мені потрібна була смілива і відчайдушна пані. Мабуть, більш відчайдушної я за решту дня не знайду.

Теодор засміявся:

— Якщо зважишся на таке, я тобі не заздрю.

Ніколетт почала здогадуватися, про що розмовляють брати — Матіс хоче найняти Дороті на роль своєї «коханої». Це ще авантюрніша затія, ніж та, в яку виявилася втягнута сама Ніколетт.

— А що мені втрачати? — посміхнувся Матіс.

— Ти думаєш, у Дороті вийде зобразити леді? Думаєш, батьки повірять?

— Скажу, що моя Адель з далекої-далекої провінції і зовсім недавно почала виходити в світ, тому незнайома з усіма тонкощами етикету і буває незграбною.

— Я згодна! — випалила Дороті, яка не страждала відсутністю кмітливості і теж зрозуміла, про що мова. — Тільки якщо мені дозволять залишитися тут з моєю пані, — відразу поставила вона умову.

Випереджаючи гнівну тираду Теодора про те, за що ж йому такий головний біль, Матіс сказав:

— Тео, рятуй. Буду твоїм боржником.

Імовірно, Теодор знайшов би привід відмовити, адже голодні чоловіки, як відомо, рідко бувають зговірливими, але тут вчасно з’явилася яєчня з беконом. Філімонові навіть не довелося озвучувати назву страви, Теодор одразу наказав наповнювати тарілки. Отримавши пристойну порцію, він махнув рукою:

— Знаю, що сто разів пошкодую про своє рішення, але так тому і бути, хай Дороті лишається.

Матіс послав братові вдячний погляд, а потім пильний на новоспечену «кохану».

— Хм… — потер він потилицю, — мабуть, доведеться завтра проїхатись магазинами. До п'ятниці у «леді Адель» має бути відповідне вбрання.

— І у леді Ніколетт теж, — кивнув Теодор. — Під'їжджай о десятій. Пані, сподіваюся, ви до цього часу теж будете готові вирушити за покупками.

Взагалі-то, Ніколетт збиралася відправити завтра Дороті в маєток татуся, щоб вона зібрала деякі речі для себе і для самої Ніколетт. Неможливо постійно ходити в тому самому вбранні, хоч це і найкраща її сукня. Але якщо Теодор і Матіс вирішили їм допомогти з оновленням гардероба, Ніколетт заперечувати не буде, тому що, правду кажучи, крім тієї сукні, яка зараз на ній, нічого підходящого у Ніколетт не було. І навіть якби Дороті з'їздила в батьків маєток, Ніколетт все одно довелося б іти на п'ятничний прийом до батьків Теодора і Матіса в цій же сукні.