Розділ 13. Десерт, панове!

Незадовго до вечері в кімнаті Ніколетт з'явився Філімон, який передав запрошення лорда Теодора скласти йому компанію. А крім того, він попередив, що в замку гість — Матіс, брат Теодора.

І треба ж було Матісу зажадати побачити свого родича саме тоді, коли Дороті вирішила завоювати кулінарним творінням прихильність Філімона? Ніколетт побоювалася за її десерт з березовим інгредієнтом.

Вклавши волосся у високу зачіску, Ніколетт попрямувала до їдальні. Обидва брати вже були на місці. Вони встали, щойно вона увійшла. Теодор представив її Матісу і одразу попередив, що перед братом не потрібно грати виставу про їхні близькі стосунки.

— Матіс не видасть, — запевнив Теодор. — Він союзник по нещастю.

Все зрозуміло. Отже, батьки налаштовані за будь-яку ціну одружити своїх синів — не одного, так іншого.

Матіс справив на Ніколетт гарне враження. Він був чимось невловимо схожий на брата. Тільки волосся світліше. А також він мав смішні ямочки на щоках, коли усміхався. І він не скупився на усмішки:

— Юна леді, висловлюю вам своє захоплення. Ви надзвичайно милі!

— Май на увазі, Матісе, наш батько вже знає, що вона моя «наречена», а її ім'я — не Адель, а Ніколетт, — охолодив запал брата Теодор, сміючись. — Намагатися її переманити марно.

І щоб у Матіса не залишилося жодних сумнівів, Теодор підсів поближче до Ніколетт і почав про неї піклуватися. Щоправда, наразі в нього не було особливої можливості проявляти увагу. Чомусь стіл все ще залишався порожнім, не було ані закусок, ані основних страв. Теодор змушений був обмежитися підливанням соку у склянку Ніколетт.

— І за які такі заслуги моєму братові так пощастило? — риторично запитав Матіс. — Ох, а де б мені знайти таку ж прекрасну Адель?

— Найми актрису, — спробував порадити брату Теодор.

— Ти думаєш, що в театрі ще лишилася хоча б одна актриса, яку наш батько, затятий театрал, не знав би на обличчя?

Теодор запропонував ще кілька варіантів, але Матіс лише розводив руками.

— За ці пару днів я вже все перепробував. Я вже згоден був навіть найняти продавщицю квітів з першої-ліпшої крамниці. Але виявилося, що не кожна молода пані погодиться на таку пригоду навіть за пристойні гроші. Тут потрібна рішуча і відчайдушна, — з легкою заздрістю подивився він на Ніколетт.

— Нічого, — запевнив Теодор, — ми щось придумаємо. Щойно поїмо. Хороша вечеря сприяє мисленнєвому процесу.

— Боюся, жодна вечеря мені не допоможе.

— Ти так кажеш, тому що ще не куштував страви, приготовані моїм новим кухарем, Густавом. Він іноземець. З острівного королівства. Він вивчав кулінарне мистецтво протягом десяти років. Тамтешні кухарі славляться на весь світ. Ось тільки Філімон щось сьогодні не дуже прудкий, — дивлячись на порожні тарілки, пробурмотів Теодор.

Чекати довелося ще чверть години. На щастя, час за розмовами пролетів непомітно. Нарешті, з’явився дворецький. З величезним підносом, на якому стояв невеликий самотній соусник.

З притаманною йому манірністю Філімон переставив соусник на стіл і церемоніально оголосив:

— Бешалонський соус а-ля-сі-дуврец.

А потім, як вимагає етикет, він запитав, кому з присутніх наповнити тарілки. Панове були трохи ошелешені. Їхнє мовчання Філімон розцінив як згоду. І обходячи стіл по колу, він ощасливив кожного парою чайних ложок білої субстанції.

Теодор спочатку подивився на свою тарілку, потім на дворецького з погано прихованим здивуванням:

— Філімоне, це всі страви на сьогодні?

— Ні в якому разі, мій пане. Буде ще десерт.

Обличчя Теодора ще більше витягнулося. Дворецького, що прямував за вихід, він провів фразою:

— Будь ласкавий, запроси сюди Густава.

— Звичайно, мілорде.

Але, виявляється, Густава не потрібно було запрошувати. Через відкриті двері стало зрозуміло, що він сам рішуче, а ще краще сказати, грізно прямує прямо в їдальню. Обличчя кухаря горіло бордовим обуренням, його очі вилізали з орбіт, кухарський ковпак сповз на бік, відкриваючи скуйовджене рудувате волосся. Білий кухонний фартух, вже чомусь зовсім не білий, тримався лише на одній тасьмі.

Ніколетт негайно запідозрила, що справа приймає не дуже сприятливий поворот.

— Мій синьйора, я не могти так працювати! — відчайдушно почав жестикулювати Густав. — Я не могти працювати, я йти геть! Цей страшний панянка, вона мене застрелити без ножа! Без рушниці втопити! ..

— Густаве, — Теодор перебив збуджений потік скарг, — спокійно скажи мені, що сталося.

— Я не могти спокійно! Цей божевільний панянка, вона стругати береза, вона варити береза, вона солити береза, вона товкти береза! Береза ​​літати скрізь! У мій чудовий печеня — тріска, в мій ангельський суп — тріска, у мій вишуканий фрикасе — тріска, — Густав заламував руки. — Мій синьйора, або ви наказати цей страшний панянка ніколи, ніколи!!! не наближатися до кухні, або я йти! І ви мене більше не бачити! — він рішуче зірвав з голови кухарський ковпак і почав люто боротися з єдиною тасьмою фартуха, що ще вціліла.

— Стривай, Густаве, — зупинив його Теодор, — ти про Дороті?

— Так, мій синьйора, цей диявольський панночка хотіти моя смерті!

Теодор, зсунувши брови, перевів погляд на Ніколетт:

— Де, дозвольте спитати, ця ваша дияволиця у спідниці?

Ніколетт гарячково шукала слова на захист своєї надмірно енергійної служниці, яку, схоже, ось-ось попросять залишити замок, коли вона раптом з'явилася в обідній залі сама. З величезним підносом у руках, на якому красувалася величезна тарілка з пирогами, боки яких подекуди добряче підгоріли.

— Десерт, панове! — намагаючись наслідувати манірність Філімона, вимовила вона і розмашистим рухом приземлила страву на стіл, примусивши Теодора вже вкотре схопитися за голову.