Розділ 8. Де кочерга?!

У Маріелли зранку був піднесений настрій. Приготування до весілля йшли як по маслу. Татко, як і обіцяв, готував пишну церемонію, анітрохи не гіршу, ніж були у старших п'яти сестер.

Після сніданку з'явилася кравчиня, щоб зняти мірки, а в другій половині дня на неї чекав приємний сюрприз. Приїхав наречений, щоб запросити на прогулянку в містечко, що знаходиться неподалік маєтку, — Сент-Брі. Щойно Маріелла з Андре розмістилися в кареті, він насамперед запитав, як щодо його прохання.

— Справу зроблено, — Маріелла багатозначно посміхнулася нареченому. — Я розповіла Ніколетт, що господареві замку Рош-ді-Вуар потрібен писар. Ніби ненароком, як ти і просив.

— І? Ти підштовхнула її до думки про пошук роботи?

— Її і підштовхувати не довелося. Наша молодша сестричка завжди вирізнялася невгамовністю, непосидючістю і божевільними ідеями. Вона й так шукала роботу через те, що не хоче заміж.

Маріелла мимоволі пирхнула. Ніколи не розуміла Ніколетт. Природа не поскупилася — обдарувала сестру премилим личком, на відміну від Маріелли. Поки сестриця юна і гарна — ловила б момент, щоб вдало вийти заміж. Її геть навіть без посагу погоджуються взяти. Що ще потрібно? Не те що Маріеллу. Татко пообіцяв Андре все родинне столове срібло в посаг за наречену. Думає, тому той і погодився взяти його шосту дочку за дружину. Але це не так. Андре поставив Маріеллі ще одну умову. І їй доведеться цю умову виконати, якщо не хоче залишитися без нареченого.

— Коли Ніколетт почула, що лорд Теодор шукає писаря, одразу схопилася за цю ідею. Сьогодні вранці вона вирушила в його замок, — відзвітувала Маріелла.

Андре задоволено посміхнувся і поплескав наречену по руці:

— Молодець. Поки що ти добре справляєшся.

Маріелла зашарілася від похвали.

— Тепер залишилося тільки, щоб Теодор найняв її, — хмикнув Андре. — Не кожен наважиться взяти у працівники юну леді.

— Не турбуйся. Ти й не уявляєш, яка Ніколетт наполеглива. Якщо вже вбила собі в голову цю ідею, то обов'язково доб'ється свого. Завтра я вже знатиму, чим закінчилася її поїздка в замок Рош-ді-Вуар.

Андре поблажливо кивнув. Перша частина його плану — зробити так, щоб молодша сестра нареченої стала вхожа в дім Теодора, близька до того, щоб бути реалізованою. Його дуже цікавила одна річ в замку Рош-ді-Вуар. І він зібрався дістатися до неї через Ніколетт.

Щойно тарілка Домініка спорожніла, Теодор безцеремонно нагадав:

— Батьку, ти ж приїхав не просто так — хотів обговорити справи?

— Так. Отримав сьогодні деякі документи. Потрібно, щоб ти глянув.

— Тоді ходімо в кабінет, бо в мене на сьогоднішній вечір ще багато планів.

Ніколетт здогадувалася, чому Теодор не дав батькові дочекатися десерту. Хотів якнайшвидше позбавити свою «наречену» нових каверзних питань.

Чоловіки чемно відкланялися і вийшли. І Ніколетт теж вирішила закінчити вечерю достроково. Їй не терпілося розповісти Дороті про те, що таки вдалося здобути посаду писаря, а заразом попередити, що тепер Ніколетт нібито заручена з Теодором.

Трохи поблукавши коридорами, Ніколетт знайшла вітальню, де її чекала служниця. А непогано Дороті влаштувалася! Вона сиділа в зручному кріслі поруч із невеликим столиком, вишукано сервірованим на одну персону, і розправлялася з перепелиною ніжкою.

— А нічогенько так, смачно тут готують. Дякую, пані, що нагадали цьому манірному пихатому дворецькому, що в замку є ще одна голодна з дороги гостя.

— Філімон, — посміхнулася Ніколетт.

— Що Філімон?

— Манірного дворецького звуть Філімон. І він неодружений.

Очі Дороті пожвавішали, і вона почала терзати ніжку з якимось особливим азартом.

— Тільки не знаю, навіщо тобі це, — підколола її Ніколетт. — Він же високий і худий, а ти мріяла про кремезного і міцно збитого, щоб підходив тобі за комплекцією.

— Зате який породистий, — заперечила Дороті. — Бачили, як він ходить?

Так, хода дворецького поважністю нагадувала королівську. А вираз обличчя! Будь-який аристократ позаздрив би.

— У мене гарні новини, — Ніколетт підсіла в сусіднє крісло і з усіма неймовірними подробицями розповіла, чим закінчилася її розмова та вечеря з Теодором та його батьком.

Дороті, звичайно, не забула побурчати про те, що пані зважилася на вкрай сумнівну авантюру. Проте залишилася дуже задоволена тим, що тепер їм часто доведеться бувати в замку Рош-ді-Вуар.

Дороті встигла впоратися з усіма стравами, коли у вітальні з'явився дворецький забрати тацю з посудом. Щоразу, коли його погляд натикався на рум'яну після ситної вечері служницю, а натикався він часто, посуд у його руках подзвякував, а обличчя геть-начисто втрачало всяку манірність. Ніколетт, як і раніше, не могла зрозуміти, чи то жах блищить в його очах чи якісь інші почуття. Але вони явно зашкалювали. Помітно було, що бідолашному доводиться докладати значних зусиль, щоб зберігати хоча б видимість незворушності. Проте Дороті жаліти Філімона не збиралася. Вона чіпко захопила його поглядом і не відпускала доти, доки він не вийшов за двері, мало не перечепившись на рівному місці.

— І чому мені здається, що поки мене не було, ти встигла поспілкуватися з Філімоном? — допитливо глянула на Дороті Ніколетт. — Він сам на себе не схожий, коли на тебе дивиться.

— Так, пані, ми перекинулися парою слів, — зізналася Дороті. — Вас довго не було. І я помітила, що дрова у каміні почали вигоряти. Потрібно було чимось їх поворушити, але чим, я не знайшла. Хоч у кожний кут зазирнула. Мене, певна річ, трохи обурила така безгосподарність. Я вийшла в коридор, а там якраз крокував дворецький. З підносом у руках. Мабуть, накривав панський стіл на вечерю. Я підійшла до нього і дещо імпульсивно поцікавилася: "Де кочерга?!".

Ніколетт почав душити сміх. Уявила вона собі цю картину. Дороті у всій пишноті своїх об'ємних форм, напосідає на дворецького з несподіваним запитанням. Йому це "Де кочерга?! " тепер у нічних кошмарах буде вчуватися.