Розділ 7. Додаткові умови

Нічого більш дивного Ніколетт ще ніколи не пропонували. І головне, часу на роздуми практично не було.

— Навіщо це вам? — вона насторожено подивилася на Теодора.

— Для того, для чого і вам. Мені потрібні фіктивні заручини, щоб уникнути справжніх.

Товариш по нещастю? Це змінювало справу. Мабуть, йому можна допомогти. Ніколетт схилялася до того, щоб погодитися, хоч авантюра виглядала абсолютно божевільною. Але ж якою привабливою була обіцяна винагорода! Однак це не означало, що треба відразу сказати «так». Теодор у вразливому підвішеному становищі і можна спробувати поторгуватись.

— У мене є низка умов, — по-діловому повідомила Ніколетт.

— Озвучуйте тільки швидко. У нас мало часу, — поспішив Теодор. Він явно розраховував на негайну згоду.

— Прошу підвищити платню до 143 півтинних на тиждень.

— 143? — на обличчі лорда промайнув подив. — Але я й так запропонував вам добрі гроші. І чому саме 143?

— Мені подобаються круглі числа.

— Круглі числа? От жіноча логіка! — буркнув він. — Округлюють, взагалі-то, зазвичай до 150.

— Добре. Якщо ви наполягаєте, згодна на 150.

Лорд знову пробурчав щось на зразок: «І чому мені здається, що мене дурять?».

— Гаразд, нехай буде 150, — кивнув він. — Ходімо.

— Це ще не всі умови, — не зрушила з місця Ніколетт. — В особняку татуся протікає дах. Ми зараз перебуваємо у трохи скрутному становищі і не можемо найняти покрівельників.

— Добре, — нетерпляче перебив Теодор. — Я оплачу роботу покрівельників. Він підхопив Ніколетт під лікоть і направив до виходу з кабінету. — Нам треба поспішати. Батько не любить чекати.

— Але в мене є ще одна умова, — Ніколетт піддалася наполегливій руці лорда і покрокувала поруч із ним. — Наречена нареченою, але мені потрібна і та посада, заради якої я приїхала — посада писаря.

Вона чудово розуміла, що спектакль з удаваними заручинами триватиме недовго — рівно доти, поки над Теодором висить загроза справжніх заручин. А далі що? Їй потрібне стабільне джерело доходів.

— Ні, юна леді, посаду писаря я вам пообіцяти не можу. Я й так пішов вам на великі поступки.

От халепа! Найголовніше виторгувати не вдалося.

— Інші деталі обговоримо пізніше, а зараз давайте краще узгодимо наші дії, — лорд вів її коридором у бік обідньої зали. І на узгодження дій у них залишалося, мабуть, не більше ніж хвилина. — Наскільки я знаю батька, він влаштує за вечерею розпитування, щоб зрозуміти, чи не намагаємося ми його обдурити. А знаєте, як зробити так, щоб брехня виглядала правдоподібно?

— Мені не так часто доводилося брехати, мілорде, — у Ніколетт свербіло на язиці додати «не так часто, як вам», але вона розсудливо стрималася.

— Про що б вас не запитали, намагайтеся відповідати якомога правдивіше, — поділився досвідом Теодор. — Трохи спотворити істину потрібно лише там, де треба. Зрозуміло?

— Загалом мабуть так.

Теодор підвів її до двостулкових дверей, витонченості яким надавали вставки з матового скла з гравіюванням, і відчинив їх перед Ніколетт. Погляду відкрилася невелика, але затишна обідня зала. Мозаїчні вікна пропускали м'яке вечірнє світло, підфарбовуючи його в теплі жовто-помаранчеві кольори. Тими ж фарбами палахкотіло полум'я величезного каміна. Стіл, розташований у центрі залу, ломився від страв.

В очікуванні сина та його «нареченої» Домінік сидів на одному з високих різьблених стільців, але, побачивши Ніколетт, галантно підвівся. Лише коли вона зайняла місце за столом, обидва чоловіки дозволили собі сісти. Треба ж таке, Теодор, виявляється, теж може бути галантним. Як позитивно на нього впливає батько.

Зі слуг у залі нікого не було. Лише той самий дворецький. Він вважав своїм обов'язком церемонно озвучити назву кожної страви і бездоганними неспішними рухами почав розкладати їх по тарілках, заздалегідь уточнивши, чого бажають панове. Коли черга дійшла до Ніколетт, Теодор, випереджаючи питання Філімона, сказав:

— Моїй нареченій трохи печені, перепелину ніжку, візомських булочок, овочів та зелені.

Напевно, лорд спеціально назвав Ніколетт нареченою в присутності дворецького, щоб натякнути йому мовчати, хто така Ніколетт насправді. Якщо Ніколетт думала, що обличчя Філімона витягнеться від подиву, то дарма. Він і оком не моргнув при слові «наречена». Зберігаючи всю ту ж холодну невимовну манірність, виконав розпорядження Теодора. Яке самовладання!

Дивлячись на м'ясо, що стікає соками, і апетитні свіжі овочі, Ніколетт згадала, наскільки голодна. Здається останнім, що вона з'їла, була тарілка вівсянки на сніданок. І з того часу минуло вже годин дванадцять. А Дороті? Адже вона теж зараз помирає з голоду.

— Філімоне, — Ніколетт покликала дворецького і тихенько попросила: — повторіть, будь ласка, все те, що на моїй тарілці, двічі і віднесіть моїй служниці.

Ось при слові «служниця» самовладання Філімона все ж таки підвело. На обличчі відобразився чи то жах, чи якісь інші не менш яскраві емоції, але він мужньо взявся виконувати прохання Ніколетт.

— Смачного, батьку. Смачного, Нікі, — Теодор продовжував демонструвати чудеса галантності. Але Домініка це не дуже переконувало. Він взагалі практично не звертав уваги на сина, повністю сконцентрувавши її на Ніколетт. А Теодору лише кинув не без іронії, що для людини, яка втратила апетит від кохання, його тарілка демонструє завидне гастрономічне розмаїття.

Домінік дав Ніколетт втамувати перший голод, розважаючи легкими розмовами про примхливу весняну погоду. І вона вже була вирішила зарахувати батька Теодора в милі простодушні добряки, як прозвучало саме те запитання, про які попереджав лорд — питання, метою якого було вивести інтриганів на чисту воду.

— Мила леді, розкажіть, як ви познайомилися з Теодором, — підозріло м'яко поцікавився Домінік. — Мені було б цікаво дізнатися, з чого почалися ваші стосунки.

Ніколетт постаралася зберегти незворушність і слідувати пораді лорда. Він стверджував, що краще відповідати якомога правдивіше. Чому б і ні?