Розділ 6. Сто півтинних на тиждень

— Філімон неодружений. І до речі, юна леді, я маю до вас пропозицію.

— Яку? — Ніколетт насторожилася.

Вона знову помітила на обличчі Теодора цю обурливу посмішку. Що в ній було обурливим, Ніколетт би, мабуть, пояснити не змогла. Але відразу запідозрила, що пропозиція, про яку заговорив лорд, виявиться надзвичайною.

— Не хочете сісти? Може, розпорядитись подати чаю?

— Дякую, але ні.

Коли у лорді, який не вирізняється галантністю, раптом прокидається джентльмен — це втричі підозріліше. Проте Ніколетт не поспішала заздалегідь відмовляти Теодору. Недарма тато вважав її надмірно допитливою. Їй було вкрай цікаво, про що йтиметься.

— Ви не підходите на посаду писаря, — Теодор неквапливо почав наближатися до Ніколетт, — але в мене з'явилася інша вакансія, з якою, можливо, ви впораєтеся. За умови належного старання, — уточнив багатозначно. — Писарю я збирався платити тридцять півтинних на тиждень, вам же пропоную сто.

Сто півтинних? Звучало підозріло неправдоподібно і підозріло привабливо. Цікавість розгорілася ще сильніше.

— Про яку посаду йдеться? Особистого секретаря?

Нічого іншого на думку не спадало. За що ще можна платити такі шалені гроші?

— Щось типу того… — ухильно відповів Теодор. Він підійшов уже досить близько, щоб дивитися на Ніколетт зверху вниз, — ...робота не складна, але є певні особливості... Все ж таки боюся, ви не впораєтеся.

Ніколетт відчула обурення. Чому лорд постійно сумнівається у її здібностях? Вона закинула голову, щоб подивитися в його нахабні очі і видати гнівно:

— Вважаєте, що робота і на цій вашій посаді надто складна для юної леді? Наймете замість мене чоловіка середнього віку?

Теодор чомусь засміявся. Яка невихованість! Всі ці чутки, що гуляють про нього — правда. Нестерпний характер! Ух, який же нестерпний!.. Але яка ж приваблива сума платні обіцяна за цю посаду. Тато, коли дізнається, що Ніколетт змогла знайти собі таке надійне джерело доходів, відразу відмовиться від думки терміново видавати доньку заміж.

— Я впораюся, — вперто промовила Ніколетт, зробивши крок назустріч лорду. — Розповідайте, що входитиме до переліку моїх обов'язків, — зажадала рішуче.

— А ви не передумаєте, коли дізнаєтеся? — Він теж ступив назустріч, скорочуючи і без того маленьку дистанцію між ними.

— Я не боюся будь-якої роботи! — гордо скинула вона підборіддя.

— Ну добре. Хотів запропонувати вам стати моєю…

  Лорд не встиг договорити. Двері несподівано відчинилися, і в кабінет увійшов статний чоловік з посрібленими сивиною скронями в парадному камзолі, з нагрудної кишені якого звисав позолочений ланцюжок кишенькового годинника. Точніше не зайшов. Він ледве переступив поріг і завмер, з подивом дивлячись на Ніколетт і Теодора, що стояли в дюймі одне від одного. Ох, і вигляд, мабуть, був у Ніколетт. Вона відчувала, що ця важка розмова з нестерпним лордом змусила її почервоніти. Ніколетт мимоволі потягнулася поправити зачіску, ніби від надлишку обурених почуттів у неї волосся розтріпалося.

Теодор навпаки завмер. Відчувалося, що в його голові триває напружена робота думок.

— Батьку? Не чекав тебе побачити сьогодні ще раз.

— Вирішив заїхати, обговорити деякі справи, — відповів гість, продовжуючи вивчати Ніколетт з подивом. — Я невчасно?

— Кхм… — Теодор узяв театральну паузу. — Не те щоб невчасно… Ти ж знаєш, батьку, я тобі завжди радий… І якщо вже ти тут, дозволь представити тобі Ніколетт, мою наречену.

— Наречену??? — Ніколетт відчула, як її очі розширюються до розміру блюдця.

— Люба, — Теодор обійняв її за плечі. По-хазяйськи так. Наче має на неї якісь права. — Я ще не встиг тобі сказати, нам більше не треба вдавати, що ми ледве знайомі. Сьогодні я розкрився рідним — розповів про наші таємні заручини.

— Заручи…

Лорд не дав їй договорити. Нахилився до плеча Ніколетт, нібито струсити порошинку, і одними губами прошепотів:

— Сто півтинних на тиждень. Підіграйте мені.

Так ось про яку роботу йдеться? Зображати наречену Теодора? Навіщо?

— Кохана, це лорд Домінік, мій батько, — представив Теодор гостя. Підштовхуючи її до нього.

Лорд Домінік є головним міністром королівської ложі. Оце величина! Ніколетт знову почала незграбно поправляти зачіску.

— Доброго вечора, мілорде.

— То це правда? — здивовано запитав Домінік, дивлячись на неї. А чим вона могла допомогти йому? Сама перебувала в не меншій розгубленості від того, що відбувається. І лише Теодор, який диригував ситуацією, був в ударі.

— Так, тату, ось ця юна леді позбавила мене сну, — патетично заявив він. — Вже три місяці очей не стуляю від кохання, їсти не можу. Зовсім втратив апетит.

— Мілорде, — тепер у дверному отворі з’явилася ще й фігура дворецького, — вечерю подано. Як ви і просили: перепілка з фенхелем, печеня з родзинками та сливами, рагу з кролятини, пиріг з осетриною…

— Як вчасно, — перебив його Теодор. — Філімоне, проведи лорда Домініка в обідню залу. Там і поговоримо, тату.

— Поговоримо, — важко глянув на сина Домінік і вийшов за Філімоном.

— Що це було?! — обурилася Ніколетт, щойно вони залишилися з Теодором самі.

— Сто півтинних на тиждень, — незворушно нагадав той. — І до речі, наскільки я зрозумів з ваших слів, вас сватають старому генералові. Якщо ви зображатимете мою наречену, то заручини з генералом вам не загрожують. Ну то як? Чи згодні ви на посаду моєї нареченої?