9 Адріан

— Ну розкажи чим саме ти займаєшся, — питає Марія, схиляючись до мене ближче. 

— Прикрасами, в основному, дівчатам таке подобається, — усміхаюсь. Вона дійсно симпатична і виглядає наївною. Все має пройти добре. Я не прогадав з кандидаткою.

— Ти ювелір? — відразу сканує мої руки. — А де демонстрація товару? Чому ні однієї каблучки не носиш сам? 

— Я не ювелір, але маю ювелірку, — я знизую плечима. — Та й чоловікам не надто личать прикраси, це більше жіночі штуки. 

В цю мить на мій телефон приходить сповіщення. Я одразу відкриваю повідомлення, бо такий звук у мене поставлений тільки на одну людину. 

“Привіт, Джуніор. Я сьогодні прилітаю в місто, певно якщо ти отримав смс, то літак вже сів. У тебе можна зилишитися?” 

Це неочікувано. Авжеж, я не можу відмовити дядькові, він дав мені все, він виростив мене, зробив з мене людину. Але тепер є деякі проблеми… Треба попередити його про Марію.

"Так, авжеж, можна. Але є нюанс, до мене зараз переїздить дівчина, деталі розповім ввечері."

Едуард не відповідає. Певно, не бачить смс. Але побачить згодом. І питань не уникнути. Бо він знає моє відношення до дівчат і стосунків. Отже мені вдасться його здивувати. Що складна річ, бо він дуже добре мене знає. Вважай, виховував з дитинства, як міг, і години випадкових нальотів, між справами. 

— Все гаразд? — питає Марія. 

— Мій дядько вирішив нагрянути сьогодні, — не приховую я.  — Він любитель раптових візитів.

— Дядько? Він не живе в місті? А батьки? — сипляться питання. Ця дівчинка схоже всерйоз взялась до підготовки ролі. 

— Батько помер, мати… Це складна історія, але якщо коротко, вона зі мною не розмовляє вже багато років, — я зітхаю. 

— А… Он воно що, — багатозначно киває. — Через холодну маму проблеми у стосунках з дівчатами? 

— Та нема у мене проблем з дівчатами. Хочу, щоб і далі не було. Тому ти мені і потрібна. Гроші — найкращий прямий мотиватор робити роботу добре. Хіба ні? З реальною дівчиною і стосунками було б більше проблем. 

— Ага, ще і уникаючий тип прив'язаності, —  задумливо протягує. Бачу, що очі сміються. 

— Ти юристка, чи психологиня? — насуплююсь. 

— Та я приколююсь. Чого ти такий колючий? А курс психології ми авжеж проходили. 

— Добре, це не так важливо, — махаю рукою. — Але мій дядько — ще той тип! — в голові зріє план. — Треба, щоб він ні в якому разі не здогадався, що у нас з тобою несправжні стосунки. 

Тепер вже черга насупитися Марії.

— Я не професійна акторка, —  каже мені. — Май на увазі. 

— Все буде добре. Ну десь обіймемось, десь за руки візьмемось. Поки він буде в будинку, ти маєш в усьому підігравати, — кажу максимально серйозним тоном. 

— Мені вже час додому, —  зиркає на годинник. — Тато буде лаятися, якщо запізнюсь. Він же не знає, що у мене з'явилася робота і … хлопець. 

— Добре, — киваю. — давай відвезу тебе, збереш речі. І нам би одразу до мене поїхати. 

— Я ж сказала що не сьогодні! — відкидається на стільці і дивиться на мене прискіпливо. — У тебе проблеми зі слухом? Завтра. Як тато поїде в лікарню. І взагалі звідки я знаю, куди ти мене привезеш? Може ви з “дядьком” просто два збоченці, які таким чином затягують дівчат серед ночі в своє лігво. Коротше, Адріане, мені треба гарантії безпеки якісь. Договір може якийсь, я ж юристка як не як. 

— Ну окей, придумай свій договір, я не проти, — знову махаю рукою. — Я підпишу. Значить, завтра заберу тебе. Скажу сьогодні дядькові, що ти якраз нарешті погодилась переїхати…