7 Адріан

Авжеж, я не збираюсь казати їй правду. Треба придумати щось більш прийнятне, ніхто не захоче, щоб його підставили. Хоча, якщо все пройде добре, ніхто й не зрозуміє, що там взагалі є якась підстава. А все просто зобовʼязано пройти добре. 

— Є декілька причин, — відповідаю я. — Одна з них полягає в тому, що у мене на кону дуже важливий контракт, а мій майбутній діловий партнер дуже повернутий на родинних стосунках. Він не довіряє людям без родини, або хоча б без серйозних стосунків.

— Правда? Я думала таке тільки в кіно буває, —  каже Марія здивовано. 

— В кіно і на сході, — я знизую плечима. — Там багато що, як в кіно. 

— І у тебе реально немає ніякої подружки, яка б тобі підіграла? 

— Брати когось знайомого надто ризиковано, — кажу впевнено. — Люди вже нас бачили, знають тих дівчат. Можуть підкупити, можуть обманути. Ти ж — зовсім стороння людина. 

— Так дивно, — вона облизує губи, коли туди потрапляє крапелька соку. — Ну але гаразд. Тато скоро лягає в лікарню на планову крапельницю, тому у мене немає вибору, — продовжує задумливо торкатися своїх губ пальцем. — Що буде входити в мої обов'язки? 

— Ну, ми будемо разом зʼявлятися на людях. Обійматися, цілуватися, ну, щоб в нашу легенду повірили. Можливо, ти відкриєш пару благодійних заходів, — одразу готую її до головного

— А ти що —  благодійністю займаєшся? — в очах спалахує вогник цікавості. — Ти не схожий на філантропа. Швидше — мізантроп з психопатичними нахилами, —  намагається згладити свої слова посмішкою. 

— Займаюсь, авжеж, — серйозно киваю. — Багаті люди мають допомагати бідним. Ну, не тим, хто тирить щось з їхньої машини, — додаю похмуріше. 

— Ну я приємно вражена, — знову посміхається. Тепер тепліше. — Не чекала від тебе такого. І багато витрачаєш на благодійність? Яким напрямком займаєшся? 

— Так, багато, — киваю. — Зараз от взагалі планую відкрити цілий фонд. Думаю якраз допомагати обездоленим людям, або тваринам, — це вже придумую на ходу.

— Тваринам? — Маша кривиться. — На світі стільки людей потребують допомоги. Онкохворі діти, жертви домашнього насильства, люди які опинились в складних життєвих умовах, — я все більше переконуюсь, що якщо дати благодійний фонд їй, вона буде на сьомому небі від щастя. 

— Ну добре, може ти маєш рацію, — поблажливо погоджуюсь. Хай думає, що вона найрозумніша, і що сама все вирішила. 

— Ми вивчали про жертв сімейного насилля, — продовжує. — ці бідні жінки, їм немає куди йти від своїх абʼюзерів. Якби у мене були гроші я б відкрила притулок для таких жінок. Безпечний простір де працювали б юристи і психологи. 

— Можемо це організувати, без проблем. Якщо тебе влаштує така плата за твою роботу. Ну, грошей теж дам, — додаю я. 

— Правда можеш? — вона вже крутиться на місці. Потім стає серйознішою. От прямо відчуваю, що треба було їй взяти алкогольний коктейль. Тоді б вона була значно зговірливішою. Сам чомусь знову залипаю на її губах. В Марії є щось таке, що привертає погляд. Може ця її наївність і доброта, якої я позбувся дуже давно, а може юність і недосвідченість. 

— Авжеж, — киваю. — То що, по руках? — простягаю їй долоню. Мені хочеться, щоб це була саме вона. Я відчуваю, що вона саме та, хто мені потрібен зараз. Навіть вперше замислююсь над такими штуками, як доля. Бо тільки доля могла послати мені саме таку нову знайому. Ідеальну для цієї роботи. 

— Згода. По руках, —  киває. — Візитку даси? Чи як мені тебе шукати?