6 Марія

Він нарешті мен помітив. Я тримала його в полі зору від моменту, як зайшла в бар. Нервую авжеж. Мене зірвали з пробіжки, коли повідомили, де Адріан зараз перебуває. 

Майор Великий дуже хоче, щоб ця спецоперація відбулася. І квапить всіх. Каже, що і так занадто довго довго розслідує цю справу. Йому дуже треба людина зсередини. 

Повертаюсь до Адріана і завмираю. Треба зіграти здивування. Але мені навіть грати  не треба, бо його погляд вводить менв ступор. Він взагалі діє на мене якось дивно. 

Що я в своєму житті чоловіків не бачила? Коли однокурсники тренувались на вулиці, яких я тільки качків не бачила. Тож не розумію, чому саме цей хам і аферист мене бентежить. 

— Привіт, —  кажу йому. Хочу, щоб голос звучав прохолодно, але не дуже вдається. 

— Часто ходиш по барах сама? Чи, може, на когось чекаєш? — він підсідає до мене і підкликає бармена жестом. 

— Та я тут бігала, і дуже пити захотілось, —  відповідаю я. — Я це… спортсменка. У мене челендж — маю набігати за день певну кількість кілометрів… А ви часто тут буваєте? 

— Не те щоб часто, але буваю, — відповідає він, якраз підходить бармен. — Давай я пригощу тебе, що будеш?

— Сік, будь-який, —  не відмовляюсь я. 

— Серйозно? Сік? — перепитує. — Ну хоч «Апероль» візьми. Він добре тамує спрагу. 

— Ви самі його смак куштували? Як люди таке пити можуть? Гірке і несмачне, —  я не стримуюсь. Мене бісять нав'язані стереотипи. 

— «Апероль»? Гіркий? — дивується. — Та ну, тобі, певно, без маракуї робили. Свіжої.

— Я не пʼю «Апероль»”, —  відповідаю вперто. Потімо згадую, що  я тут на місії. Але з іншого боку —  ну хіба так важко замовити мені те, що  япросила? — Мартіні теж не п’ю. Мені не смачно. Розумієте? Якщо вже про алкоголь говорити, то краще… — задумуюсь, шокувати його чи не треба? — Краще випити горілку з соком. 

— Ого, — усміхається. — Ну давай тоді горілку з соком. З яким? Хоча я не фанат горілки..:

— Ви так сильно хочете побачити мене п’яною? — схиляю глоову до плеча. Їй богу, якби не завдання, я б вже пішла. Ну який нормальний чоловік буде мріяти напоїти дівчину? 

Але мене зараз навіть бентежить не це. А те, як кого підвести до повторної пропозиції зіграти наречену. Це має бути лише його ініціатива. 

Вивчаю знову його обличчя. Нуби такі спокусливі. І очі в обрамлені дуже густих вій. Чомусьо серце знову починає битися частіше. 

— А ти пʼянієш з одного коктейлю? — відповідає питанням на питання. — До речі… Раз в бар прийшла, то гроші вже є? А то тоді, пам’ятаю, останні копійки віддавала на їжу бомжу.

 — А я що схожа на жебрачку? — дивуюсь я. — На стакан соку у мене точно є гроші. Але у мене хворіє тато, —  підкидаю наживку. — Тому так, іноді доводиться економити, щоб вистачило йому на ліки. 

— Ні, не схожа, — хитає головою. — Але й платити сьогодні не будеш. То що з роботою? — повторює запитання. — Ти ніби тоді щось казала про співбесіду. І що саме з татом, чим хворіє? 

— Нічого такого я вам не казала, — відповідаю я. — Робота в активному пошуку. Знайду і стане легше всім. Просто ніхто не хоче ризикувати і брати на роботу недосвідченого спеціаліста. 

— А яка там в тебе освіта, нагадай? І як тебе хоч звати, а то тоді ми віть не познайомились. Я — Адріан. 

Зітхаю.

— Звати Марією, за освітою юрист. Але ви самі сказали, що вам юристи не потрібні. 

— Може і потрібні, —  каже він. — Я можу взяти тебе на роботу. Але зараз мені треба не юристка. Скоріше, акторка. Треба зіграти мою дівчину. Точніше, наречену, — він зазирає мені в очі, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

— Але навіщо це вам? — мені правда цікаво. Він же не просто так шукає дівчину. Що ж буде брехати?