2 Адріан

#за півгодини до цього

Коли до кабінету заходить Алекс, я вже знаю, що новини будуть ненайкращі. Це лайно ніколи не закінчиться.

— Сідай, — киваю своєму заму на крісло навпроти мого стола. — Давай швидко і без води, що там? 

— Знову заміна в складі команди, Філатов йде на лавку запасних, і замість нього прокуратура призначила старого гравця, —  Алекс навіть намагається пожартувати, приплівши свою улюблену футбольну тематику. — Коротше, нами тепер буде займатися майор Великий. І це така собі дупа. 

— Бляха, той самий, який минулого місяця прикрив Денові заклади? — дивуюсь я. 

— Саме той. Крокодил. Так його кличуть. Бо якщо вчепився в справу, то не відпустить. 

— Значить, перевірки не за горами, — зітхаю. 

— Перевірки, обшуки і арешти цілком можливо. Нам зараз треба відмити максимум, — Алекс теж зітхає.

— Зараз викличу адвоката. Добре, що в нас він вже штатний, — невесело усміхаюсь. Бляха, ну де ж це добре, що довелось заводити штатного адвоката? Ми дійсно все глибше і глибше в дупі.

Дзвоню адвокату. Той приходить швидко. Як завжди, вдягнений з голочки і спокійний, як удав.

— Нам змінили слідчого, — кажу йому. 

— Так. Я в курсі. Нічого критичного, —  у нього все завжди “некритично”, бо це не його бізнес і не його відповідальність. — Я думаю, нам треба просто ще один благодійний фонд. В ідеалі б на підставну людину. Якусь милу бабцю чи молоду дівчину. Ми оформлюємо благодійні внески і виводимо їх, — каже впевнено. — Є бабця на примітці? Мені треба паспорт і довіреність, щоб запустити процес. 

— Ти ж знаєш, я не довіряю ділові справи жінкам, — я одразу насуплююсь. У мене і на фірмі немає наближених жінок. Ні помічниць, нікого такого. Після того випадку я не збираюсь більше довіряти особам жіночої статі. — Ані молодим красуням, ані бабцям. 

— Ну чоловіки на суді виглядають не так переконливо, —  знизує плечами адвокат. — А от дівчинка-борець за справедливість — ідеально. Їй навіть реального терміну за махінації не дадуть. Суддя пальчиком помахає перед носом і відпустить. Бо що з неї узяти? Розумієте, про що я? Шукайте дівчину. Ляльку-барбі. 

— Подумаю, що з цим зробити, — кидаю адвокату. Хоча не збираюсь про це думати. Жінок в моїх справах не буде. Це остаточне рішення. Дивлюсь на час: — Все, всі по місцях. Мені треба відпочити. До завтра. 

Обоє покидають мій кабінет. Я швидко збираюсь і йду до машини. Хочеться напитись. Клятий Крокодил! 

Їду швидко, але як на зло світиться датчик, що треба заправитись. Роздратовано завертаю на заправку. Вставляю пістолет і йду до будівлі для оплати. Купую пляшку пива і чіпси на касі. Хоч футбол подивлюсь сьогодні, може попустить. 

Але коли виходжу до машини, бачу, що якийсь бомж з пакунком під пахвою, крутить кришку мого баку. Оце так нахабство у людини! Він себе безсмертним уявив? 

— Якого біса?! 

Волоцюга тікає, але пакунок у нього виявляється з якимось металом, він продирає ним по машині, залигаючи на багажнику довгу подряпину. Втекти йому не вдається —  я швидший за нього. Хапаю його за комір і тягну на себе. Той щось кричить, що він не винуватий. 

А далі до нас підбігає фурія. Спочатку подумав, що то пацан. Зросту невеликого, на обличчі косметики нуль… Потім розумію, що дівка. Блондинка. Захисниця знедолених і бомжів вишукалась. 

Ми вступаємо в перепалку, але я ставлю дівчисько на місце. Ну, я так думаю… До моменту, як вона несподівано врізає мені ляпаса.

— С…Сволота! — таки кажу, хапаючись долонею за щоку. Швидка, зараза!Я навіть не встиг відреагувати.

— Мало! — каже, стурушуючи рукою. 

— Та я тебе засуджу, мала! Ти що витворяєш? 

Вона червоніє, і перемикає увагу на безхатька, який під шумок намагається злиняти. 

— Він вам нічого не відбив? Вам щось купити? Може пиріжок, чи хот-дог? — її сюсюкання бісить. Хіба не розуміє, що такі пʼянички, як цей, тільки викачують гроші з довірливих людей? 

“Шукайте ляльку барбі”, — спливають слова адвоката…